Танкісти - лузери Червоної армії

 Ще перед початком війни, особисто Сталіним були встановлені її строки - дванадцять днів, і ні днем більше. В успіху ніхто не сумнівався. Та і які можуть бути сумніви, якщо на 250 тисяч фінської армії , було пригнано мільйон радянської , на 130 літаків фінів приходилося 3800, а на 30 танків, більше чим три тисячі. I особливо танкісти рвалися в бій, щоб виправдати існування свого роду військ. 
 Взагалі до воєнна історія радянських бронетанкових військ ( мається зараз на увазі до 22 червня 1941 року) характеризується одним словом - "провал". До того ж по всіх напрямках. 
 Перше бойове хрещення радянських танків відбулося в ходi конфлікту на КСЖД - китайсько східній залізниці, радянські танки продемонстрували свою "міць і силу". Результатом їх застосування , стала депеша в Москву командувача радянським контингентом Василія Блюхера:
"Призываю перестать делать эти игрушки, а делать больше пушек, бронепоездов и бронемашин". 
 Суттєва деталь - в китайської армії, не те що противотанкових гармат, в них навіть великокаліберних гармат не було. Радянські танки виходили з ладу , просто падаючи в протитанковий рів перед позиціями, i не могли з нього вибратися. Що дуже тішило китайських солдатів. 
 Наступним "місцем слави" для радянських танкістів стала Іспанія. В середини 30-х там спалахнула громадянська війна. Коли було повалено короля, Сталін з Гітлером намітили собі Іспанію.  Віддавати її ніхто не хотів, тому почалася війна, по принципу "Нас там нет". Формально, війна була громадянська. Але під маркою " Комуністичної " i " Фашистської" Іспанії воювали німецькі i радянські війська. 
  В Іспанії більша плотність населення. Там більше міст , i вони блище один до одного розташовані. Тому основні боя відбувалися в містах. Радянські ж танки, виготовлялися під бій в полі, на відкритих місцевостях , а не в тісних вуличках міст. 
 Але умови міста , обмежували i противника. Стандартні в той час важкi гармати, були неповороткі. В основному, це були гармати ще першої світової. Їх виробляли виключно під умови окопної вiйни, де мобільність була не потрібна.  
  Радянська розвідка, клятвенно завіряла, що в Німеччини немає більш легких бронетанкових гармат. Спираючись на ці дані , Кремль послав свої танки. Як результат, Іспанці прозвали їх "Гусеничними гробами". Бо їх палили на вулицях міст, з того, чого по даним розвідки не було у німців. Хоча  прорахунки розвідки, це не вина танкістів, але Іспанська компанія, сильно підмочила репутацію бронетанкових військ. 
 Наступним "місцем слави" радянських військ , стала річка Ханген - Гол. Тоді Японія i СРСР ділили Монголію. Про танкістів, скажу словами командувача радянських військ на Ханген - Голi Георгія Жукова - "Наши танки, никуда не годятся". 
 Але не зважаючи на всі провали, в танки продовжували вкладати кошти. Чому?  Бо це була загально світова тенденція. Які б незграбні не були танки першої світової, але вони довели свою ефективність на полі боя. Радянський союз , не мiг лишатися осторонь "гонки озброєнь" 20-30 років. Тільки от йти в ногу зі світом, їм було мало. 
 Перед конструкторами ставилися нереальні завдання - фактично з нуля розробляти танки власної конструкції. Причому в максимально зжаті терміни. За зрив держ замовлення , розстріляти можливо б ще i не розстріляли, але з поміткою "не оправдав доверия" не те що про кар'єру, про високооплачувану роботу можна було навiть не мріяти. Тож з лайна i палок їх клепали швидко.
   Я не люблю подібного роду висловів в літературi, але покопавшись в історії раннього радянського танкобудування, просто якихось інших слiв немає. Їх реально клепали , що називається , з лайна i палок. Ще одна причина провалу раннiх бронетанкових військ. 
 Але навіть такі, з дозволу сказати "танки", годилися для пропаганди. Покататися біля Кремля , на Червоній площі. Показати що в нас також є танки. Та i в самому союзі вони використовувалися більше для залякування населення. Коли в село , або просто проіржала повз,  величезна металева махина, в часи коли навіть автомобіль не всі бачили, це справляло сильне враження. 
  I так настало 30 листопада 1939 року. Перед танкістами було поставлене завдання - прорвати "лiнiю Манергейма". Ще у двадцятих роках, як тільки фiни здобули незалежність,  вони почали готуватися до вторгнення радянських військ. Знаючи збочену логіку сусіда, який захисні укріплення витлумачить за факт агресії, їх будували дещо на віддалі від кордону. 
 Радянська пропаганда, ліпила наступну картину - вся прикордонна смуга , суцільно перегороджена протитанковими їжаками , i на всьому прикордонні стоять доти з гарматами i кулеметами націленими на Ленінград. I треба сказати , що це i був початковий задум. 
 Планувалося "на глухо" перегородити кордон, але вже до початку тридцятих концепцію змінили. Суцільну оборону влаштовували на найбільш небезпечних ділянках. У Фінляндії своя специфіка. Там - хащі непролазні, там - ріки і озера , де велике скупчення військ не пройде. Там вистачить декілька опорних пунктів з кулеметами.  Причина зміни концепції - непід'ємна ціна. Фінляндія, це не Росія, де вся держава працює на оборонку. Фінський уряд приділяв увагу оборонi, але коли постало питання - виділяти кошти, на те, щоб їх "закатать в бетон", чи виділяти їх на освіту, медицину , культуру - було вибрано останнє. Військовим наказали , розробити нову тактику , з урахуванням специфіки місцевостi. Що i було успішно зроблено. Але про це пізніше. 
  Повернемося до найбільш укріплених місць "лінії Манергейма". Танкові війська мали пробити коридори в обороні фінів, але наступили на старі i нові граблі. Радянські танкісти , провалювалися в протитанкові рви i ями. Під час наступу танки наїжджали один на одного , а не рідко самі переверталися. 
 Як виявилося, мало мати танки, як такі. Туди ще треба рацію встановити, на що поскупилися. В Кремлі вважали , що однієї рації на танкове відділення (три машини) цілком вистачить. Про те що танкам , під час бою, треба між собою зв'язок підтримувати, не враховувалося. Вважалося що їм цього не треба. 
 До того ж дуже скоро проявить себе "Коктейль Молотова". Одна пляшка з запалювальної рідини виводила з ладу танк, а легкове авто спалювало до тла. Також радянське командування не врахувало умови крайній півночі. Двигуни танків , просто замерзали, і їх не могли завести перед боєм. 
 Доходило до того , що танкові частини розформовували , через те що вони просто не могли вступити в бій. Танковим підрозділам ( а окрім самих танкістів це ще механіки, ремонтники, тилові служби) роздавали гвинтівки , i відправляли в окопи. Що не прибавляло їм авторитету. 
 Радянська пропаганда , ліплячи образ героя - танкіста,   волiла не згадувати про ганебні сторінки історії танкових військ . Про повну безпорадність i безпомічність ранніх танкістів.