Глава 22

Як тільки гості поїхали і Флоранж оточила всілякою турботою  подругу, вона відчула неймовірне полегшення. Нарешті на віллі знову запанувала тиша і з'явилася можливість поміркувати над тим, що робити далі. Свято вдалося і вона змогла не тільки розважити гостей, а й заручитися підтримкою декого з них. Гроші та зв’язки - заради них приходилося надто часто приміряти на себе роль спокусливої та недоступної удови!

Ах, якби її тривогу можна було порівняти зі стражданнями Луїзи! Примарне кохання подруги точно не було варто жодної сльозинки. Мадам де Грісі цікавило інше. Чому Віктор діяв так спонтанно? У цього героя жіночих мрій були причини раптово зникнути, але ж не просто посеред пікніку! Пояснення Луїзи та її намагання виправдати коханця важко було прийняти. Навіть якщо він впізнав когось з друзів Антрага, ніхто з них жодного разу не згадав ім’я нещасного маркіза, а тому не міг викликати підозр. 

Було тільки одне пояснення. Найбільш ймовірно честолюбний Лабель хотів залишити без відповіді найважливіше для себе питання - пошуки дочки, а в такому разі він повинен був з’явитися знову. Це лякало найбільше. Минуле, як дракон, що спалює все на своєму шляху, знову нагадало про себе! Тоді, в парку мадам де Грісі могла б спробувати виправдатися і розказати правду, але це звучало навіть смішно, бо Віктор ніколи б їй не повірив... 

Думки про це ніяк не вдавалося упорядкувати, а в такому настрої не було чого й мріяти про сон. Флоранж піднялася в спальню, з пожадливістю думаючи про прохолодну м'яку подушку. Вона поспішила позбутися сукні, дозволила покоївці розчесати важкі локони і втомлено опустилася на стілець перед дзеркалом. Відображення нещадно говорило правду: обличчя стало блідим, а під очима залягли тіні - ознака тривоги та неспокою. 

 Ще одна ніч без сну - і жодні рум'яна не допоможуть приховати наслідків сьогоднішнього свята, а до них, напевно, додадуться зайві зморшки та головний біль! 

-Ти можеш іти! - вона ледь стримала позіхання, та відпустила нарешті служницю. - Розбудиш мене о дев’ятій! І не забудь вранці зробити все для мадам Бельцоні, бо вона не дай Боже, справді захворіє! 

Дівчина присіла, щось відповіла на знак згоди та тихо закрила за собою двері. За всіма цими клопотами мадам де Грісі забула дати їй останній на сьогодні наказ, а саме - зачинити вікно, але було вже пізно. Не встигла вона підвестися і зробити кілька кроків, як фіранки ворухнулися, а за ними промайнула тінь. 

Від страху, що нахлинув, горло Флоранж скувало спазмом. Вона хотіла покликати на допомогу, та зрозуміла, що не встигне дотягнутись до срібного дзвіночка. Рука сама пірнула під подушку, де завжди, ще з часів першої втечі з дому, ховався кинджал - остання надія на самооборону. Спіймана в тенета, неприступна хазяйка вілли Леандри мовчки спостерігала, як він стіни відділилася чоловіча постать, а потім розібрала знайомі нотки голосу Лабеля. 

- Вибачте, що я без доповіді, мадам! Слуги відправились спати і не з’являться тут до ранку, чи не так? Це добре, не хочу, щоб нам заважали! Можна, звичайно, покликати покоївку, але не раджу підіймати шум, хіба що ви хочете, щоб всі дізналися правду, - він вийшов із тіні і змусив відступити та притиснутись спиною до стіни. 

Захоплена зненацька, Флоранж стежила за кожним його рухом. Найгірші здогадки справдилися в одну мить, але вона ніколи не думала, що Віктор відважиться на такий зухвалий вчинок! Для неї досі було незрозуміло, як цей безумець зумів попасти в будинок непоміченим та ще й залізти на другий поверх. 

-Я і справді сподіваюсь, що вас ніхто не бачив, бо інакше тут дуже скоро з’являться жандарми. Я наказала стерегти дім, - Флоранж сховала руку зі зброєю за спину, поки Лабель неквапливо наближався і довга тінь поступово затулила її, наче крила демона. 

- Не тіште себе надією. Я ризикував зламати шию, збираючись по стіні не заради того, щоб мене хтось спіймав! Це було б дуже неприємно, оскільки часу і так замало. Перейдемо просто до справи, присядьте, я хочу поговорити!

З вуст Флоранж злетів нервовий смішок, бо така галантність надто контрастувала з погрозами, які відчувалися в голосі. Однак вона зважила за краще послухатися і опустилася на стілець. Віктор продовжував стояти навпроти спиною до каміна і розгледіти вираз його обличчя було важко.  

- Поговорити? Так заради цього ти покинув Луїзу? Дуже шляхетно…

-Тільки не прикидайся, що тебе цікавить доля подруги! - він обірвав дружину на половині слова. - Я легко спокутую цей гріх, бо мене штовхнули на таку неввічливість особливі обставини. Твій посланець не став би чекати до кінця свята, чи ти вважаєш, що краще було сказати Луїзі правду? 

Судячи з крижаної мовчанки, мадам де Грісі така ідея кращою не здавалася і Віктор повернувся до того, заради чого завів цю розмову. 

-Отже, дамо спокій Луїзі. Я знаю про всі твої плани! - він як фокусних вихопив з-під куртки листа і помахав ним в повітрі. - Справжня материнська любов: знайти людину, яка буде наглядати за дівчиною, доки її підготують до виходу в світ та ще й добре за це заплатити. Все б нічого, якби ти не зачинила бідолашну, яка знати не знає, що в неї є живі батьки. Чому б не назвати все своїми іменами - ти хочеш ввести її в коло розпусників, ласих до цнотливої дівочої краси та юності! 

 - Послухай! - Флоранж скочила і її обличчя спалахнуло, але Лабель не дав договорити і в одну мить подолав між ними  відстань.

-Хочеш сказати, що я неправий? Валері для тебе просто інструмент, ще одна сходинка нагору! Адже ти ніколи не хотіла задовольнятися тим місцем, яке зайняла, коли вийшла за мене заміж! Ти хотіла сяяти на балах серед маркізів та баронетів, чи я не правий?! 

Ця фраза, кинута у гніві, змусила Флоранж визнати правду - Віктор знає про неї те, що залишалося таємницею стільки років - все, що гордовита графиня хотіла поховати в минулому.