Глава 21.1

Це зайняло деякий час, але Флоранж зробила все, щоб відвернути гостей від непотрібних питань. Луїза її мало турбувала, але де Феррар… Хоча цей вельможа був зарозумілим і надмірно пихатим, але відмовити йому в гострому розумі господиня вілли Леандри не могла. На щастя, у дорогого гостя виникли інші турботи – він думав про засмучену Луїзу, яка так потребувала підтримки! Спільними зусиллями вдалося трохи її втішити, але загоїти таку рану міг тільки час, або ніжне співчуття іншого залицяльника.

Від його уважних чорних очей не втекли сліди недавніх сліз на обличчі чарівної музи, та мадам де Грісі довелося заступитися за подругу.

-Ферраре, нам так пощастило мати поряд справжнього друга! У Луїзи страшна мігрень і я хвилююся за її здоров'я. Свято дійсно затягнулося, а тобі, люба потрібен негайний відпочинок! 

- Не впевнений, що тряска в кареті зараз доречна, - вельможа безпардонно підійшов і сів на стілець поруч із мадам Бельцоні. 

Бідна страждалиця відвернулася, але не завадила взяти свою холодну руку. Феррар пильно глянув на милу музу, чиї очі видавали цілу бурю почуттів. У нього свербів язик запитати: куди ж таки запропастився пан Розбійник, і чому його прекрасна супутниця залишилася на самоті? Проте, як кожен чудово вихований вельможа він утримався від запитань, замість цього запропонувавши найкращий вихід:

- На мою думку краще залишитися тут і надіслати записку чоловікові, впевнений, у цьому домі вам нададуть гостинність.

- У жодному разі! - гаряче заперечила Луїза. - Пан Бельцоні уже спить, це підніме страшний переполох. Тим більше, що для цього немає жодних причин!

Вона чинила опір подібній думці з усією можливою гарячістю. Хоча шанс був мізерним, Лабель ще міг повернутися і все пояснити, але Флоранж несподівано підтримала залицяльника подруги. В неї народилася божевільна думка: якщо Віктор дійсно здумає з’явитися серед ночі і його впіймають, всі будуть впевнені, що Розбійник пішов на такий вчинок заради Луїзи. Це не дозволило б кинути тінь на ім’я бездоганної мадам де Грісі і нічим не зашкодило легковажній подрузі.  

-Ти можеш сердитися, люба, але я згодна з де Ферраром, - у голосі Флоранж пролунало занепокоєння. - Мабуть, винен шум феєрверка, до того ж ми пробули на повітрі дуже довго. Я гадаю, тобі якнайшвидше потрібна м'яка постіль, тиша та грілка біля ніг, а вранці ти одразу повернешся додому. Подумай сама, Луїзо, всі знають, що пан Бельцоні не переносить найменшого натяку на хворобу. Він відправить за лікарем, як тільки побачить тебе в такому стані, а той ще надумає пустити тобі кров.

Феррар виказав мовчазну підтримку. Спочатку в нього народився простий і перевірений план - проводити пані Бельцоні додому в якості тілоохоронця, але вона була настільки ображена, що навряд чи повелася б на його залицяння. Якщо ж красуня залишиться під крильцем подруги, завтра він міг би під будь-яким пристойним поводом зазирнути на віллу Леандри… Кращих обставин геть було чекати, бо така ніжна турбота не залишилася б без уваги. 

Відповіддю на цю пропозицію стало важке зітхання. Мадам Бельцоні була знесилена стражданнями і здалася під подвійним натиском. На прощання вона подала Феррару руку і він, намагаючись був галантним, нагородив її поцілунком, що був легким наче метелик. Одначе і цього вистачило, щоб розпалити уяву - ніжна, оксамитова шкіра, тонкі тремтячі пальці та легкий запах парфуму, що залишився на зап’ясті, дражнили і збуджували бажання. 

Флоранж навмисно відвернулася, щоб не заважати вельможі розправляти крила надії. Вона вперше за роки дружби з Луїзою відчувала, що повинна втрутитись і навіть жаліла приятельку. Закохатися в Віктора, не знаючи хто він насправді і що приховує - гіршої долі не можна було нікому побажати! Інша справа легковажний флірт з таким як де Феррар: квіти, “випадкові” зустрічі в колі спільних знайомих, а може й дещо більше швидко загоїли б душевну рану. Саме тому вона вийшла з вітальні та навмисно затрималася - треба було віддати розпорядження слугам і підготувати спальню. 

Її гості залишилися тет-а-тет у задушливій нічній тиші. Десь поруч за вікном тихо ухнув сич і Луїза мимоволі здригнулася, дозволивши стиснути свою руку.

- З вами все гаразд?  - У жесті Феррара було щось заспокійливе, а Луїза так страждала за останню годину, що без заперечень прийняла його турботу.

- Так, - невпевнено відповіла вона, - Просто не люблю пугачів. Добре, що біля мого дому немає такого парку, інакше б я не змогла спати! Не уявляю, як Флоранж живе тут на самоті! 

- Ви не створені для усамітнення, як ваша подруга, - вкрадливо сказав Феррар. - Вам потрібний захист, Луїзо, надійніша, ніж мушкетерський плащ.

- Хіба існує людина, якій не байдужий мій спокій? Я більше в це не вірю, - ледь чутно промовила вона та торкнулась купідона, що прикрашав її груди. Це був відвертий жест відчаю, красуня замислилася настільки, що забула про брутальну реальність - вона заміжня і може говорити тільки про кохання до сина та чоловіка. Згадка про любовну пригоду, що так несподівано обірвалася, змусила її зітхнути та очі знов наповнилися сльозами.

Мадам Бельцоні ніколи не здавалася де Феррару такою привабливою та бажаною, як в цю хвилину. Він не знав, що змусило Ле Брегера зникнути - раптова сварка чи випадкове непорозуміння, але це було вже неважливо. Його чарівна дама прийняла подібний вчинок як образу і виявилась беззахисною перед співчуттям і проявом ніжності. Він уловив запах конвалії і сильніше стиснув тонкі пальчики.

- Поки я поряд з вами, можете ні про що не турбуватися! На відміну від декого, я ніколи не порушую свого слова.

Луїза промовчала. Красуня все ще відчувала пекучу образу і прикинулася глухою до будь-яких натяків, але не перервала цю багатозначну тираду і де Феррар не міг упустити такий випадок. Вона слабо посміхнулася і це додало вельможі впевненості, та продовжити гру завадила поява господині. Він одразу повернувся на своє місце, а згодом підвівся, щоб попрощатися так душевно, як тільки дозволяли обставини.