Глава 19

Маленька компанія знову почала сперечатися. З їхніх безладних реплік Віктор встиг зрозуміти, що приз, мабуть, захований у фонтані, але де Феррар ніяк не хотів із цим погоджуватися. Розряджений вельможа не міг уявити, щоб мадам де Грісі надумала помилуватися, як хтось із гостей лізе в холодну воду. 

- Зрештою, нам найпростіше це перевірити, - заявив він, кидаючи погляд на суперника. - Я знаю, що фонтан десь поруч і навіть поступлюся цій ролі разом із призом пану Розбійнику! 

Віктор відповів не одразу. Його думки були поглинені недавньою перепалкою, а губи все ще зберігали гіркий смак поцілунку. Тепер, коли мадам де Грісі врятувала поява гостей, біль у душі змінила досада та злість на самого себе. Він міг би вирвати в неї зізнання, але не встояв перед спокусою! 

- Вашу щедрість не назвеш інакше, як королівською, - недбало кинув у відповідь Лабель, не зводячи очей з де Феррара.

Суперники обмінялися такими “привітними” поглядами, що всім стало ніяково. Вихід, як завжди знайшла Дельфіна, якій вже набридли ці нічні пригоди. 

- Ах, Боже мій, я вже промочила туфлі і ледве тримаюся на ногах! Може, ми таки виберемося з лабіринту і вип'ємо вина? - примхливо вигукнула вона. - Луїзо, підтримайте мене, інакше чоловіки сперечатимуться до ранку!

- Я впевнена, що пан ле Брегер не побоїться намочити ноги, - мадам Бельцоні заступилася за коханця, хоча їй здалося, що причина його поганого настрою в чомусь іншому. Невже між ним та її найкращою подругою пробігла чорна кішка? Віктор був схожий на грозову хмару, а Флоранж, завжди така незворушна - явно намагалася триматися від нього якомога далі. 

- Якщо мадам де Грісі покаже дорогу до фонтану, ми дістанемося швидше, чи це теж буде порушенням умов гри? - Лабель хотів поставити крапку в цій історії. 

- Що ж, доведеться вам поступитися... тим більше що вже стемніло і на нас чекає феєрверк, - невпевнено відповіла господиня свята. 

Це були саме ті слова, яких чекав Лабель. Не встигла вона озирнутися, як шляхетний Розбійник опинився поряд і запропонував свою руку. Почуваючись безпорадною, і не маючи можливості придумати привід для відмови, мадам де Грісі сперлася про його лікоть. Вона відчувала себе так, ніби потрапила в лапи тигру, готовому роздерти її за першої ж нагоди, тим більше доріжка виявилася надто вузькою і могла ледь вмістити пару.  То ж їх компанія на час розпалася. Кілька хвилин вони йшли мовчки, слухаючи веселе щебетання подруг і незадоволений голос Феррара. Нарешті Флоранж першою порушила мовчання.

- Яка цікава прогулянка, бачу ми не все сказали одне одному! Можливо зволите пояснити, чого ви ще домагаєтесь? Якщо це не спроба зганьбити мене перед товариством, може вдамо, що ми ніколи не зустрічалися раніше? Так буде краще для нас обох і для милої Луїзи, бо вона виглядає закоханою і дуже засмутиться. 

- Невже це незрозуміло? - знехочу відповів Віктор, навмисно уникаючи отруйних натяків.  - Якби відкривши ваше істинне обличчя я чогось досяг, то зробив би це не гаючи часу. Але, боюся, мені не повірять, доки діло не дійде до суду. Це все тільки ускладнить, бо важко буде спілкуватись з вами у в’язниці. 

-Яке полегшення! - уїдливо відповіла Флоранж. - Невже у вас залишилося трохи шляхетності, щоб піклуватись про мене? 

Вона навмисно дивилась будь-куди, аби не в очі чоловікові, а тому не побачила, як скривилися його губи.  

 -Якщо ви  уявили, що знову зайняли місце в моєму серці, мадам, змушений вас розчарувати. Мені вистачило однієї зустрічі і я буду щасливий уникнути подальших. Єдина умова - ви скажете, де ховаєте нашу дочку. Як я розумію, вона щойно приїхала і у вас немає наміру надавати дівчині гостинність. То куди ви її відправили, до якоїсь родички? - не почувши відповіді, Лабель  стиснув руку Флори з такою силою, що вона зойкнула. - Ви ж не зачинили дівчину в дешевій кімнаті на постоялому дворі? 

Мадам де Грісі зупинилася. Вона дуже добре знала буйну вдачу свого законного чоловіка і судомно перебирала в умі способи відвести його подалі від бажаної мети.

-Я не говоритиму про це зараз. І взагалі… Ви не хочете чути правду чи самолюбство не допускає прийняти дійсність такою, як вона є? Це не ваша дочка, пане ле Брегер, і її доля вас ніяк не стосується! - вона зволікала, розуміючи, що слова звучать непереконливо. - Можливо, потрібні докази? 

- Не думаю, що вони у вас є. Хіба що дівчина виявиться рудою, але в такому разі мені доведеться засумніватися у вашому родоводі. 

Це зауваження зачепило мадам де Грісі сильніше, ніж усі колишні нападки. Минуле як тінь переслідувало її все життя і не давало скинути важкий тягар із плечей. Чого тільки не віддала б графиня, щоб відчути себе вільною від подібних звинувачень, тим більше тих, що мають під собою підставу. 

Батько Флоранж, зубожілий дворянин, міг похвалитися єдиним багатством - своєю непомірною гордістю. Скільки пам'ятала маленька Флора, він мучив дружину підозрами. Спалахи ревнощів змінювалися буйним пияцтвом, і в глибині душі мадам де Грісі зізнавалася - мати могла від розпачу піддатися слабкості та вступити у зв'язок з іншим чоловіком і народити він нього дочку.

Цю таємницю вона хотіла б поховати, але, на жаль, батько надто часто кричав про зради дружини та Віктор, звичайно ж, про все знав. Знав, як її висміювали та називали байстрючкою, як сільські хлопчаки кидались козячими кізяками, а одного разу зіштовхнули в струмок, де вона ледве не потонула. Можливо, якби вони не побрались, її чекала б невтішна доля і це було надто важко визнавати! 

Флоранж насилу стримала почуття. Вона висмикнула руку і прискорила крок, щоб швидше досягти мети їхньої короткої подорожі. Декілька світильників, дбайливо розвішаних на гілках, згасло від раптового подиху вітру, але господиню свята це не зупинило. Вона погодилася б всю ніч провести одна в темряві, ніж знову шукати підтримку у Віктора, доки не сталося те, чого хазяйка вілли Леандри ніяк не чекала.