Глава 18.1

- Відпусти мене! - Флоранж марно намагалася вирватися з лещат.

- Тільки коли почую все, що повинен знати. У вас є дочка і їй п'ятнадцять років. Я вмію рахувати, щоб зробити висновки. Наставити мені роги, поки ми жили під одним дахом ви не посміли б просто зі страху, тож у жилах цієї дівчинки тече моя кров... Так вже вийшло, що я дещо випадково почув і хочу попередити - я не дозволю вам нею торгувати! 

- Ще до того, як ти зняв маску, я подумала, що в моєму домі шпигун! - вигукнула Флоранж, більше не переймаючись тим, що їх почують. - Хто тобі все розповів?  

- Твоя каблучка! - прошипів він, до болю стискаючи руку полонянки. - Чому ти не позбулася її, Флоро? Адже це нічого не варта дрібничка в порівнянні з діамантами, якими тебе обсипають! 

Голос Лабеля зламався і мадам де Грісі вловила в ньому пекучий біль. Її власне неприступне серце пропустило удар - але не через страх, а через хвилинну слабкість. 

-Я не хотіла забувати, якою ціною стала графинею! Мені довелося дізнатися, що кохання - надто дешевий товар! Відпусти мене! 

Флоранж спробувала вирватися, але марно. Вона щосили впиралася в груди Віктора, але він лише сильніше стиснув обійми, торкаючись її обличчя хмільним диханням. У волоссі мадам де Грісі ще не зів'яв вінок, від якого пахло луговими травами, медом і ще чимось невловимим. Це зіграло злий жарт, він ніби повернувся назад - у той час, коли вони бродили вересовими пустками, не думаючи ні про минуле, ні про майбутнє. За шістнадцять років Лабель спробував смак багатьох поцілунків, але жоден не приніс йому такого солодкого захоплення, яке дарували губи дружини.  

-Я мусив би ненавидіти тебе, - промовив він, не відриваючи від неї потемнілих очей. - Ти вирвала у мене серце, Флора, ти мало не позбавила мене життя, але одного ти не зможеш відібрати! Нашого минулого! Я чув розмову на ганку і знаю - воно і тебе переслідуватиме до смертної години! 

- Титул шляхетного Розбійника дуже тобі личить, - з насмішкою кинула вона. -Але в такому разі дозволь запитати, що ти все-таки збираєшся робити? Якщо це не сюрприз для гостей, то може ви, пане, хочете надіслати донос, щоб мене засудили за багатомужжя? 

- Не те й не інше, - він наблизив до неї обличчя. - Я заберу свою дочку й облишу тебе, але ти весь час знатимеш, що я за спиною. Ти більше нікому не зможеш задурити голову. Жодні покровителі не врятують вас від себе самої, мадам де Грісі!

Вона задихнулася від гніву, але Лабель легко заглушив протест. Він припав до палаючого рота, як із бажаного, але смертоносного джерела. Обхопивши її талію під невагомою тканиною і закинувши голову, Віктор розімкнув гарячі губи, вивчаючи солодку, бархатисту глибину. Цей поцілунок мав горіти, як тавро на тілі злочинця, але раптово Флоранж перестала чинити опір і здалася на милість переможцю. У неї паморочилася голова - від пережитого страху, а можливо від давно забутих почуттів. 

- Не думай, що тобі вдасться мене обдурити, - Лабель розірвав поцілунок, розуміючи, що ще трохи - і він не зможе стриматися, домагаючись відновлення своїх законних прав. - Ти змінюєш обличчя так само легко, як актриса костюми, але я не буду твоєю іграшкою. Більше ні, Флоро! Вважай, що я дав тобі розлучення.

Він так раптово розтиснув обійми, що мадам де Грісі похитнулася. Від його слів віяло крижаним холодом і зневагою, наче хтось дав їй ляпаса. 

- Я все ще чекаю на відповідь і буде краще, якщо отримаю її негайно. ДЕ МОЯ ДОЧКА? Я все одно дізнаюся правду, тож не тіш себе надіями! 

- Це не твоя дитина! - кинула Флоранж. - І я нічого тобі не скажу! 

Хрускіт зламаної гілки та рух за спиною змусили Віктора замовкнути. Він чортихнувся і абияк насунув капелюх. Поява непроханих гостей не входила до його планів, зате давала можливість Флоранж в останню хвилину вислизнути з його рук. Серце її билося як божевільне - вона не наважувалася подати голос, але з полегшенням помітила, як у бік альтанки рухається кілька тіней. Першою на доріжці з’явилася Дельфіна. Обличчя її розрум'янилося і настрій був чудовим, попри недавню пригоду. Помітивши високу постать у плащі, вона засміялася:

- Ферраре, я мала рацію!  Мені здалося, я чула голос пана ле Брегера, от і він сам. Ви теж заблукали в цьому жахливому лабіринті? - мадам де Грісі вона помітила не відразу, але збентеження тривало лише хвилину. - Боже мій, люба, мені так ніяково... Я хотіла сказати зовсім інше, просто ваші загадки звели нас з розуму! 

- Скажіть краще, що ви вирішили розіграти мене, Дельфіна, - сердито пробурмотів де Феррар, пропускаючи вперед мадам Бельцоні. - Вас не засмучує, що ви змусили стільки людей тинятися в темряві, коли в цьому не було потреби?

Бешкетниця відповіла на це з викликом - вона навмисно дражнила зарозумілого вельможу, в якого, на її думку, не було жодного почуття гумору. 

- Чому ж не було?! - засміялася Дельфіна. - Зрештою, це нам допомогло. Тепер ми маємо останню підказку, залишилося тільки знайти приз! Щоправда, ми так і не дійшли єдиної думки…

Флоранж використала момент, щоб непомітно повернути на місце маску і вийшла з-за дерев, намагаючись поводитися як ні в чому не бувало. Зараз її гості являли собою дуже різномасну компанію і треба було якось помирити їх всіх. Найбільш схвильованою виглядала Луїза, але вона була не настільки уважна і розумна, щоб помітити, як змінилися стосунки між давньою подругою і її коханцем. Натякати на це було зайвим і навіть небезпечним, тому Флоранж звернулася до гості яка попри все залишалася у гарному настрої.

-Від мене допомоги не чекайте, - посмішка вийшла натягнутою, але, схоже, ніхто цього не помітив. Мадам де Грісі швидко перетнула галявину і взяла під руку Луїзу, яка досі не вставила жодного слова. - І не дивіться на мене так, якщо я порушу правила, гра буде нечесною!