Глава 18

Флоранж тільки тепер звернула увагу, що гість сам не свій і поводиться якось дивно, але вона удала, що нічого не помічає. Треба було розмовляти з легковажною невимушеністю, як того і вимагають правила на таких святах.  

- Традицію вигадала не я. Гості люблять таємничість, це придворний звичай, щоправда, на святах у палаці набагато легше залишатися невпізнаним!

- Можливо. У цьому є сенс, особливо якщо доводиться приховувати про себе правду, - Лабель наблизився і зупинився в кількох кроках. 

Мадам де Грісі раптом зрозуміла, що дозволила заманити себе в пастку. В цій частині парку нікого не було, а від її супутника віяло небезпекою та загрозою. Це відчувалося настільки явно, що до горла підступив справжній страх. 

-Ви розмовляєте загадками, - насилу промовила бранка. Тепер вона прислухалася до кожного шарудіння в надії, що сюди вийде хтось із гостей.  

- Так і є. Я приїхав сюди на прохання вашої дорогої подруги, і зовсім не сподівався, що мені доведеться розгадувати таємниці. Але, як кажуть: людина припускає, а Бог все вирішує. Або може Диявол, бо до сьогоднішнього вечора я не вірив у привидів і воскреслих із небуття. 

Мадам де Грісі слухала ці безладні промови і почала думати, що перед нею п'яний чи небезпечний безумець. І все-таки для божевільного Лабель був надто спокійний, а напитися до гарячки - не вистачило б усіх її запасів вина.

- Я вас не розумію. Ви зустріли у парку привида? - вона намагалася говорити легким тоном, судомно обмірковуючи план втечі. 

- Так, і він стоїть переді мною, - його голос зробився зовсім тихим і Флоранж ледь розбирала слова. - Час може змінити людину і я спочатку вирішив, що марю, але тепер вже не маю сумнівів. Ви можете скільки завгодно носити титул шляхетної графині, та я бачу вас наскрізь! - раптом він скинув капелюх і стягнув з обличчя маску. Місяць як раз вийшов з-за хмар і збуджене, зле обличчя з пекучими чорними очима стало добре видно. - Впізнаєте ви мене, мадам?  

З грудей Флоранж вирвався здавлений крик. Вона відсахнулася і вдарилася спиною об стовбур дерева, але бігти не було сил - ноги наче налилися свинцем і не давали зрушити з місця. 

-Цього не може бути! - беззвучно прошепотіла вона. - Віктор???

- Отже, ви мене знаєте, а це означає що і я не збожеволів. У  всякому разі не настільки, щоб не впізнати свою дружину! Зніміть маску! Я хочу подивитись вам в обличчя. 

Кілька миттєвостей вона чинила опір наказу, але потім смикнула за тасьми і з викликом подивилася в потемнілі від гніву очі. 

- Який спритний хід! Ви вигадали нове ім'я і заманили в ліжко мою подругу, щоб підібратися ближче? Навіщо? Ми розлучилися шістнадцять років тому, невже цього терміну замало, щоб усе забути? 

- Розлучилися? - з отруйним глузуванням промовив Віктор. - Називайте речі своїми іменами. Ви вмовили коханця прикінчити мене, щоб отримати свободу та гроші! Але, як бачите, я міцний горішок, мене не так легко заколоти кинджалом у ліжку! 

Флоранж зблідла як полотно. Звичайно, вона не забула про те, що тоді сталося і примари минулого нагадували про себе не лише докорами совісті. Але в тому, що сталося тієї страшної ночі вона не була винна, а тому одразу спалахнула.

- Це неправда! Я не хотіла вашої смерті! Ви зникли так надовго і так несподівано, у мене не було вибору…

- Невже? Тоді вашу втечу можна пояснити. Навіщо було чекати мого повернення, якщо він мертвого чоловіка більше користі, ніж від живого! Я теж був певен, що вже не побачу вас, мадам, все було продумано так ретельно! Але ваш незграбний і довірливий чоловік залишився живим. Я намагався наздогнати вас і був зовсім поруч, коли та клята таверна спалахнула. Мені сказали, що всі постояльці загинули, проте я бачу, що чорний янгол виніс вас і з цієї мишоловки.

Мадам де Грісі стало важко дихати. 

- Ви хочете занапастити мене, це вам потрібно? Що ж... тоді дійте! Відкрийте правду, скажіть всім, що я ваша законна дружина, якщо у вас є докази. - промовила вона із викликом.

- Занапастити? Ви мені не потрібні, можете робити що завгодно зі своїм життям! Змінюйте коханців, шукайте покровителів, можете піднятися хоч до придворної дами, я не заважатиму вам! Від вас мені треба тільки одне - скажіть, де моя дочка? - Віктор схопив її за руки і притис до себе, не даючи поворухнутися, - Я чекаю, мадам, правду!