Глава 12.1

Згадуючи слова мадам де Грісі, Луїза часто вважала подругу надто прагматичною. Особливо сьогодні, коли опинилась поруч з Віктором в маленькій гостьовій кімнаті. Його палкі чорні очі, голос, манери, все натякало на те, що поряд пристрасна натура, чоловік, здатний кохати та відповідати на почуття. І водночас впертий… 

Мамам Бельцоні поправила шовкову маску і затримала погляд на відображенні коханого у дзеркалі. Лабель, схрестивши руки, стояв у неї за спиною і терпляче чекав на закінчення зборів. 

- Ви не передумали? - запитала вона. - Не можна було вигадати більш милозвучний псевдонім? Ле Брегер - це ж звучить як “розбійник”?

-Хіба, моя люба, ви самі не були в захваті від цього образу? Так що своїм ім'ям я завдячую вашій фантазії.

Губ Віктора торкнулася посмішка. Він не став би відкривати свого імені збіговиську лінивих аристократів просто з принципу, але була і ще одна причина.

-Це правда, ви дійсно схожі на благородного розбійника, особливо в масці, - вона похитала головою, милуючись загадковим незнайомцем, що приховує обличчя під чорним шовком. Навіть зараз його очі зухвало блищали і їй хотілося знову опинитися в темряві карети і відчути жар поцілунку. - Але зізнайтеся, Вікторе, адже річ не тільки в цьому?

- Не тільки, - ухильно відповів він і голос раптом став серйозним. - Я не знаю імен ваших гостей і не впевнений, що серед них немає друзів маркіза де Антрага. З цією особою у мене особисті рахунки…

Ім'я маркіза викликало в пам'яті мадам Бельцоні невиразні образи і вона наморщила лоба, смикаючи в руках віяло.

- Я щось пригадую. Так, ця гучна дуель, на якій хтось заколов його молодшого сина. Було стільки розмов! - вона згадала, як у всіх вітальнях Труеза шепотіли про смерть Антрага. - Боже мій, невже це ваших рук справа?!

Мадам Бельцоні на хвилину жахнулася. У її наївній уяві дуелі були лише романтичними сутичками, прикладом чоловічої спритності і сили. Справжня бійка надавала особливої чарівності чоловікові, але щоб її герой мій убити сімнадцятирічного суперника! Вона продовжувала мовчки дивитись на Лабеля і в очах промайнув страх. «Розбійнику» не хотілося продовжувати цю бесіду і він уже пошкодував, що випадково видав про свою таємницю.

-Антраг був пихатим негідником і дуже порочною людиною для таких юних років. Деяких гроші рано розбещують... Він був надто високої думки про власну персону і всюди намагався довести, що має блакитну кров. Вона виявилася червоною, як у звичайного шевця.

У його словах пролунали гіркі нотки, і це не вислизнуло від уваги мадам Бельцоні.

- Гроші не такі вже й погані, - заперечила вона, - Чи ви зневажаєте багатство?

- Зовсім ні, тільки людей, яких золото перетворює на мерзотників.

- Ну що ж, тоді я можу бути спокійною, - більш миролюбно промовила Луїза. - Я ручаюся, що серед моїх друзів немає жодного мерзотника.

Віктор посміхнувся. Не було потреби питати, звідки у милої шахрайки подібна впевненість, напевно, вона базувалася на галантному поводженні та пишномовних компліментах, які їй відпускали місцеві вельможі. Не те щоб Лабель побоювався когось із них, скоріше він вважав таке товариство нудним. І все ж, відколи Луїза заговорила про пікнік, його не залишало дивне передчуття, що на цьому святі він зустрінеться з привидом з минулого! Це відчуття зростало з кожним днем і було настільки очевидним, що зміна імені видалася виправданим кроком.

Мовчання, що повисло в кімнаті, нарешті порушило зітхання мадам Бельцоні.

-Нам час іти. Подайте мені руку, пане ле Брегер і забудьмо про все, що ви щойно розповіли! Я вірю вам і не сумніваюся, що в цій дуелі ви захищали свою честь.

Віктор зняв капелюх і вклонився. При цьому його чорні вихори розпатлались і він став трохи схожим на актора, переодягненого в мушкетера. Серце Луїзи наповнило тепло і вона взяла провожатого за руку. Те, що він відкрив перед нею свою душу, стало невимовною нагородою, але красуня відразу відчула хворобливий укол. Невже Флоранж має рацію і вона вперше закохана по-справжньому? Це лякало і тішило одночасно, але, на щастя, на роздуми не залишалося часу. Годинник пробив п'яту, а це нагадувало про те, їм час поспішати.

Лабель першим попрямував до дверей і відчинив її перед прекрасною супутницею. Луїза у вбранні музи здавалася особливо ніжною та беззахисною поряд з високою та міцною фігурою розбійника. Поки вони спускалися сходами, синій плащ постійно зачіпав її оголену руку, ледь прикриту напівпрозорим шовком. Їй раптом захотілося, щоб Віктор підхопив її і поніс на руках, щоб з кожним кроком відчувати близькість його дихання та биття серця. Заспокоїти своє власне виявилося не так легко, втішала тільки думка про те, що на них чекає кілька годин у тінистому парку з таємними куточками.

Вони перетнули передпокій і вийшли на вечірнє повітря. Кучер уже сидів на козлах, а лакей послужливо прочинив перед господинею дверцята карети. Вона зітхнула на повні груди і, кинувши прощальний погляд на сімейне гніздо, побачила у вікні силует пана Бельцоні. Бідолашний! Через хворобу він не зміг спуститися і проводити дружину, а тому дивився на неї з-під піднятих фіранок. Банкір все ще був у полоні у проклятого ревматизму і йому залишалося задовольнятися променистою усмішкою та повітряним поцілунком.

Коли карета покотила геть, в домі знову запанувала тиша. Про від'їзд на бал нагадував лише аромат парфуму, який все ще витав у спальні, куди на хвилинку зазирнула Луїза. Цей запах лілій і конвалії огортав мадам Бельцоні і кружляв голову Лабелю, який мав провести з прекрасною пустункою цілий вечір. Судячи з її збудженого обличчя та легкого рум'янцю, попереду було багато розваг, і в них кавалеру відводилося не останнє місце.