Глава 9.1

-Пане, заклинаю вас Мадонною, не вплутуйтесь в бійку! Пам'ятайте, я обіцяв мадам Бельцоні, що ви вечерятимете за її столом! - Фіжак зробив відчайдушну спробу зупинити свого запального друга. - Мені зовсім не посміхається шукати в підворітті ваш холодний труп! 

-Тобі здається, що я повинен бути поблажливим до цього нікчеми тільки тому, що він носить дорогий одяг?Віктор скрипнув зубами. - Може ще постелити цьому позашлюбному синові лакея під ноги свій плащ?  

- Так ви його знаєте?! - переляк на обличчі Фіжака говорив сам за себе. 

В голові лікаря пронеслася страшна думка: якщо ці двоє - закляті вороги чи просто суперники, бійки вже не уникнути! Тим часом Віктор продовжував свердлити спину нахаби очима і одночасно прискорював ходу. Через якусь хвилину вони наздогнали зверхнього незнайомця і Лабель впевнився, що ніколи не бачив його раніше.  

-Поки що не знаю, - відповів він нарочито спокійно, - але зараз, можливо мені пощастить більше! Гей, пане! Не зволите приділити мені час? 

Вельможа не звернув на цей окрик на найменшої уваги. Він явно поспішав і вже досяг мети своєї неприємної подорожі. Плащ, за останньою модою накинутий на ліве плече, майорів на вітрі і робив його схожим на кажана.  Незнайомець легко збіг на ганок і торкнувся дверного молотка.

-Клянуся чортом, це мерзотник намагається втекти! - вигукнув Лабель і прискорив крок, мимоволі хапаючись за шпагу. 

- Сподіваюся, він вас просто не почув, - пробурмотів юний лікар, розуміючи, що неприємностей уже не уникнути. Він сильно пошкодував, що погодився на цю вилазку, краще б прекрасна Луїза розпустила своє пір'ячко і завадила Лабелю вчити хорошим манерам невихованих вельмож! 

Було ясно, що подібна “розмова” не закінчиться нічим хорошим і Фіжак вже змирився з найгіршим поворотом, але доля і цього разу підкинула їм сюрприз. Двері будинку раптово відчинилися і на порозі з’явилася дівчина з об'ємним пакунком у руках і в дорожньому капелюшку. Вона наштовхнулася грудьми на пихатого незнайомця, зупинилася і застигла під зневажливим поглядом.

-Я хочу бачити мадам Арно, - процідив нахаба крізь зуби, - накажи мене пропустити.

Фіжак, спостерігаючи за цією сценою, і сам відчув справедливе обурення, але дівчина, здається, не помітила ані грубості, ані зневажливого тону. 

- Перепрошую, але я не служу в цьому будинку, - голос її здригнувся, проте вона не відвела очей, продовжуючи вперто дивитися на вельможу знизу вгору. 

Тепер різниця між ними стала особливо помітною. Дівчина була на цілу голову нижче непроханого гостя і явно належала до тих людей, яким гроші ніколи не даються просто так.  Її сіра невибаглива сукня і худі плечі видавали бідність та залежне положення і це особливо контрастувало з нахабством і самовпевненістю багатія. 

- Невже? То ви, мабуть, одна з подруг чи родичок мадам Арно,  - його губи скривилися на кшталт презирливої посмішки. - У такому разі я не заважатиму вам піти своєю дорогою, мадемуазель…

Останні слова незнайомець промовив із явним глузуванням, після чого схопив її за плече і безпардонно відштовхнув убік. Незнайомка випустила пакунок і не втримала рівноваги. На щастя в цей момент Фіжак був досить близько, щоб простягнути руку і підхопити бідолашну, інакше вона впала б з ганку просто на бруківку. Ця грубість стала останньою краплею. Лабель за два кроки подолав відстань до будинку і збіг по сходах, хапаючись за важку різьблену дверну дужку і заступаючи незнайомцю дорогу. 

-Не треба так поспішати, спочатку приділіть мені кілька хвилин. Змушений сказати, ви не тільки погано виховані, але, схоже, страждаєте на глухоту і сліпоту одночасно. Я тричі звертався до вас і не дозволю ігнорувати мене! - глухо промовив Лабель

- А я бажаю, щоб ви забралися геть, доки я не втратив терпець! - майже не розтискаючи губ просичав вельможа. Образи змусили його побіліти, але попереду чекали більш важливі справи, ніж розбірки з якимось офіцером. 

- Тоді змушений вас розчарувати. Я не ступлю ані кроку, доки не почую від вас пояснень! Ви грубіян, мосьє, і хтось мусить вам про це сказати.

Суперники спалювали один одного очима і над ними повисла зловісна аура, коли за спиною Віктора почулися тихі кроки. Двері відчинила зовсім не служниця, як цього слід було очікувати, і не лакей. Жіночий голос був м'яким і спокійним, а його володарка здалася Фіжаку ангелом-охоронцем, що спустився з небес задля примирення двох нетерплячих городців. 

- Що відбувається, панове?

Віктор підвів очі. Йому рідко доводилося бачити жінку, в якій настільки гармонійно поєднувалася б краса та почуття власної гідності. Вони відчувалися в кожному русі, в гордій поставі і в тому, з яким непохитним спокоєм вона зустріла подібну сцену. Поява господині змусила учасників подій трохи охолонути. Ще хвилину вони спалювали один одного поглядом, але неминучого кровопролиття вдалося уникнути. 

Лабель прийшов до тями першим. Він все ще перегороджував вхід рукою і тепер прибрав перешкоду, відступивши убік. Його противник при цьому не змінив своїх намірів і відповів раніше, ніж Віктор зміг щось пояснити.

-Ви мадам Арно? - погляд сірих очей був отруйним і колючим, а таке “вітання” підтверджувало репутацію грубіяна і безпардонного нахаби.

Хазяйка дому, здається, не помітила нічого неприємного в такому ставленні. Навпаки, вона ледь помітно посміхнулася, наче побачила старого знайомого. 

- Так, чим можу вам бути корисною? 

- Спочатку пройдемо всередину, тут незручно говорити! Я наполягаю!

Негідник  поводився як господар і у Лабеля закипіла кров, але мадам Арно це також не обурило і не зачепило. Попри грубий тон, яким було висловлено подібне бажання, вона повела рукою, запрошуючи увійти. Фіжак все ще не рухався з місця, як і Віктор, що стояв на ганку з непривітним виглядом. Тут явно сталася неприємна сцена і мадам Арно не хотіла її повторення, тому звернулася до чоловіків:

- Вам я теж буду рада, панове! І ти, Жанно, будь ласка, зайди в дім, я дещо забула тобі повернути…