Глава 9

Якби не пан Бельцоні, Луїза, мабуть, зовсім забула б про своє справжнє становище заміжньої жінки. Вона з радістю провела цілий день біля води, де скрекотали коники та бігали сонячні зайчики, але треба було повертатися додому.радувало лише одне - пан досі Бельцоні був у від’їзді, інакше в домі ніхто не посмів би порушувати режим та встановлені правила. 

І як це раніше вона не помічала, що шановний банкір весь час скаржився на здоров'я, слуг та безвідповідальних клієнтів, які розбазарювали статки? Або пускався обговорювати одну з “приємних” тем - забаганки Луїзи, її сукні, прикраси та парфуми, які при цьому Бельцоні все одно оплачував. Сьогодні красуня просто не винесла б його присутності! 

Їй так хотілося хоча б на один день  вирватись з цього задушливого і нудного життя! На жаль, час летів невблаганно швидко і трійця разом з нянькою та Люком повернулася, коли спека стала нестерпною. Гостинна хазяйка почала вмовляти Фіжака залишитися на обід - вона точно знала, що таких вишуканих страв бідний лікар точно не скуштує у трактирі. 

Пропозиція була досить привабливою і за інших обставин друг Лабеля залюбки б зостався, але цього разу на нього чекали в іншому місці. Юний лікар збирався до однієї гарненької пацієнтки, що страждала через постійні головні болі і чесно розповів про це Луїзі.Така відверта перевага на мить зачепила пустунку за живе, але вона швидко змінила гнів на милість.

-Добре, Антуане, я відпущу вас, але тільки через поважну причину. Не смію заперечувати і майже впевнена, що ваші зілля і особливо уважний догляд є найкращими ліками.

Лабель під час розмови так поринув у роздуми, що не чув майже жодного слова. Тільки коли Фіжак відкланявся,  він раптом виявив бажання скласти йому компанію. 

- Я піду з тобою! – Лабель насунув капелюха, хвацько заломивши поля, тож сліди недавньої бійки стали майже непомітними.

- Це новина! – обурився Фіжак. - Я вам не дама, пане, і точно обійдуся без провожатих. До того ж я не впевнений, що нам по дорозі!

- Мені треба перекинутися з тобою парою слів, – заявив Лабель тоном, який не терпить заперечень.

Луїза була неприємно здивована і навіть розгубилася. Її невгамовний коханий весь час кудись зникав, але сьогодні вона вважала його своїм бранцем на цілий день, і що ж? У нього також знайшлися термінові справи!  Вона не з першого разу опанувала себе і нарешті промовила якомога веселішим тоном.  

- Просто не знаю, що з вами робити! Всі чоловіки однакові у своїй незалежності, про яку ми можемо тільки мріяти! Доведеться мені обідати самій, але ви повинні пообіцяти повернутися до вечері! - вона кинула майже благальний погляд на Фіжака, шукаючи у нього підтримки. -  Довіряю вам вашого пацієнта, Антуане!

Віктор ще раз побажав приємного дня і попрямував сходами, дозволяючи юному лікареві бігти слідом, ледве встигаючи за його широкою ходою. Тільки коли обидва гості опинилися за кілька кварталів від будинку, Фіжак дозволив собі висловити те, що давно крутилося на язиці.

- Не думав, що колись скажу таке, але ви, часом,  не збираєтесь їхати з Труеза?

- Поки у мене є тут боржник – ні! - відрізав Віктор. -  А чого ти раптом так цим зацікавився?

- Мені здається - тільки не хапайтеся за шпагу – мадам Бельцоні має до вас ніжні почуття. А ви розіб'єте їй серце!

Фіжак сам дивувався власній хоробрості, але його совість не дозволяла і далі мовчати. Не тому, щоб Лабель мав звичку спокушати і кидати заміжніх жінок, ні! Юний лікар міг пригадати один чи два короткочасних романи свого друга, і набагато більше історій з бійками і дуелями. При цьому пан дуелянт надзвичайно подобався панянкам, якщо так можна назвати їх пристрасні стосунки. Дивно, але почувши це, Віктор ніскільки не образився.

- Ти даремно турбуєшся, - він поклав руку на плече Фіжака з легкою посмішкою. - Таке серце вмістить значно більше однієї випадково прихильності. Луїза чарівна, згоден і дуже... добра до мене, але вона легко забуде про моє існування вже за тиждень.

-То ви таки збираєтесь їхати, та ще й нікого не попередивши? 

-Я хочу повернути своє майно! Можливо, для цього прийдеться шукати тих, хто причетний до його несподіваного зникнення. Мій вельмишановний брат не був дуже говірким, але я точно знаю, що папери на дім отримав такий собі Круазнуа. Ти багато крутишся серед людей, можливо чув це ім’я? 

-Не можу так одразу пригадати…

-В такому разі я буду вдячний, якщо ти мимохідь попитаєш у своїх гарненьких пацієнток. Кажуть він відомий ловелас!   

-То ось що ви про мене думаєте! Що я втішаю тих бідолашних, кого спокусив та покинув якийсь там нікчемний граф? - у відчаї вигукнув юний лікар. - Ви до мене, як завжди несправедливі! Шкода тут немає пані Бельцоні, вона б розповіла вам, скільки вдячності я отримав, коли лікував у Люка скарлатину! А ви так безжально збираєтесь покинути таку жінку!

Віктор зупинився, вражений таким чуттєвим відгуком. 

- Ти що ж, хочеш заступитися за честь Луїзи і кинути мені виклик? - він здивовано вигнув брову.

- Боже борони! – з жахом пробурмотів Фіжак. - Але я весь час думаю про цей пікнік у мадам де Грісі. Поки ви ховаєтеся в домі банкіра, нікому до вас немає справи. Але товариство вельмож... Якщо ви не будете обережними, а так воно й трапиться, по місту поповзуть розмови, адже ви і тут не зумієте обійтися без пригод! 

Судячи з обличчя Віктора, такі думки ніколи не приходили йому на розум. Він анітрохи не хвилювався про майбутню подію і розглядав пікнік як можливість випити гарного вина і з'їсти смаженого фазана. Однак тепер якісь сумніви закралися у його голову.

- Ти маєш на увазі пана Бельцоні? Він справді дуже ревнивий чи просто честолюбний? Наскільки я знаю, він воліє нічого не помічати, аби уникнути скандалу в домі. Але якщо ти вважаєш, що між нами може статися дуель… Не хотів би я змусити Луїзу боятися за життя чоловіка. 

Фіжак на мить остовпів. 

- Що? Дуель з Бельцоні? Та ви зовсім збожеволіли так довго пробувши на війні! Я хвилююся про те, як це відіб’ється на нашій чарівній Луїзі! Плітки миттєво поширюються у світі, ви й самі це добре знаєте! Поки вона фліртує з вельможами, всі закривають на це очі, але стосовно нової пригоди, боюся гості не будуть такі поблажливі. Щодо вас…  - продовжив він вже спокійніше. - Найбільше, що може пред'явити нещасний рогоносець – непосильну оплату за кімнату, щоб викинути вас геть! І побачите, що він так і зробить.