Глава 8.1

Трійця друзів неквапливо звернула до маленького ставка і Віктор, недовго думаючи, влаштувався просто на траві. Він ліг у тіні дерев, закинув руки за голову і почав жувати соломинку, час від часу прикриваючи очі від сонячних відблисків. Луїза, не бажаючи втрачати нитку розмови, відразу опустилася поруч і витягла стрункі ніжки, анітрохи не переймаючись тим, видно її панчохи чи ні.

Їй хотілося схилитися і поцілувати Віктора, хотілося опинитися в сильних обіймах і валятися на м'якому трав’яному килимі, насолоджуючись коханням. На щастя, Фіжак знайшов для себе заняття – навмисне чи ні, але він зник з поля зору і його голос долинав тепер через кущі ліщини. Луїза зірвала травинку і полоскотала Лабеля по щоці, змусивши зловити теплу маленьку долоню.

- Не думайте, що мене можна так просто позбутися, – проговорила вона з ласкавою усмішкою. - Ну то що ж, де ви вперше зустріли пана лікаря?

- Коли ми зустрілися, то був пан пройдисвіт, - пробурчав Віктор.

- Я гадки не мав, що гроші фальшиві! – пролунав у відповідь обурений голос Фіжака.

- Трактирник був іншої думки... - Лабель примружився, глянувши у бік скривдженого юнака. Той якраз нарвав волошок і прямував до них, щоб зробити маленький подарунок мадам Бельцоні.

- Якби я знав, що ви будете такі невдячні, пане! Яка несправедливість, адже я не розповідаю про ваші пригоди!

- Досить, я все зрозуміла, – сміючись перервала їх Луїза. – Ви мене розігруєте, щоб не лякати страшними оповідками. Нехай так, Антуане, схоже, ви опинилися на хвилину фальшивомонетником, я вас прощаю і готова все забути! Але якщо ви тут, скажіть, є якийсь засіб, щоб прибрати ці... сліди розмови з благородними панами?

Вона вказала очима на Віктора, обличчя якого при яскравому денному світлі виглядало дуже плачевно. Лоб перетинала садна, а на щоці красувалося кілька міток.

- Звичайно я можу дещо спробувати... - невпевнено пробурмотів Фіжак, – але не думаю, що цей упертюх погодиться.

- Він не заперечуватиме, ручаюся. Адже ви пам'ятаєте, я просила вас супроводжувати мене на пікнік, Вікторе, і я не приймаю відмови! І майте на увазі, ви повинні виглядати гідно, збереться найкраще суспільство.

Мадам Бельцоні піднесла букетик до губ і багатозначно посміхнулася. Вона заправила волошки в зачіску і стала схожа на переодягнуту в дорогу сукню сільську красуню. Фіжак милувався пустункою і з подивом зазначив, як брови Віктора зійшлися над переніссям. На якусь мить у пам'яті його друга промайнули зовсім інші квіти та інша жіноча рука, і від цього боляче стислося серце.  Він підвівся і сів, дивлячись у темну воду ставка, вкриту легкими хвилями.

- Дякую вам за таку довіру, але не впевнений, що її гідний. Як бачите, я рідко буваю у вищому суспільстві, а мої манери часто страждають, адже ви самі зробили мені зауваження.

- Як, пане, ви відмовляєтеся?! – здивовано вигукнув Фіжак. – Я не вірю своїм вухам! Вам випало щастя супроводжувати найкрасивішу даму Труеза. Боже, та половина чоловіків віддали б за це руку!

- Ти як завжди поетичний, мій любий друже, – голос Віктора став м'якшим і він ледве помітно зітхнув, відганяючи спогади.

- Що вас дивує? Ми серед такої краси, все тут волає до кохання! Він піднявся на гірку і почав у запалі декламувати вірші:

Ну скажи — хіба не фантастично,

Що у цьому хаосі доріг

Під прекрасним небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг?

Ти і я — це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Будуть Я приходити до Тебе

А до мене поспішаєш ТИ!

Мадам Бельцоні подібна поезія зачепила за живе і розбурхала почуття, які палали в її непостійному серці. Вона посміхнулася, схопилася і простягнула Віктору руку.

- Навчайтеся у нашого друга, пане Лабель! Мені зовсім не подобається ваш настрій. Зараз же ступайте і знайдіть пляшку вина – лакей мав опустити його у воду десь тут, біля берега!

Віктору не залишалося нічого іншого, як підкоритися наказу милої спокусниці. Він легко підвівся і попрямував униз до води, вловлюючи подих прохолодного вітерця. Фіжак мав рацію - все тут дихало спокоєм, але його вже вкотре мучило важке передчуття, якийсь тягар, як і раніше, тиснув душу, а тому келих холодного Шабського припав би якраз вчасно.

Незабаром вся компанія влаштувалася для сімейного пікніка та кошик із крутонами, сиром та холодним м'ясом швидко спорожнів. Тільки коли до дорослих приєднався Люк і всі були зайняті його проказами, мадам Бельцоні впіймала момент, щоб прошепотіти на вухо Віктору кілька слів.

- Я бачу відпочинок на природі, навіть такий простий, припав вам до душі. Уявіть, наскільки приємнішим буде пікнік, на якому продумана кожна дрібниця і все заради того, щоб гості ні хвилини не нудьгували! Може це переконає вас стати моїм провожатим? Я так і не почула відповіді…

Віктор повернув голову і глянув у блакитні довірливі очі. У них читалися очікування, ніжність і навіть більше – відверта закоханість. Це відкриття змусило гостя на мить відчути докори совісті, він не хотів зачепити серце такої чарівної жінки, бо, хоча й знаходив Луїзу неповторною, але не кохав її по справжньому. Втім таке прохання важко було залишити без відповіді, як і відштовхнути біляву красуню.

- Хіба я посмію відмовитись? – промовив він стиха, торкаючись її руки кінчиками пальців. – Але ви не повинні чекати від мене надто багато, вам складе компанію пересічний офіцер без луідора в кишені.

- Найкращий з офіцерів, – прошепотіла мадам Бельцоні, згадавши розмову з подругою. 

Тоді, розповідаючи Флоранж про поцілунок у кареті, вона не помилилася – Віктор був чудовий у всьому і навіть перевершив її очікування. Останнім часом вона помітила, що не думає ні про кого, крім свого коханця. Її розважали розповіді за обідом, приємно було спостерігати, як він впевнено рухається, а в чорних очах загоряються пустотливі вогники. І, мабуть, - хай Флоранж ніколи в таке не повірить - її герой відповідав Луїзі взаємністю!