Глава 7.1

- Я просто здивована, – не відразу відповіла Луїза, яка не одразу оговталась після подібної новини. – То ви протестант, Вікторе? Один з тих, хто не ходить на месу і читає біблію в перекладі, а не на латині? Але ж це небезпечно! Їх переслідують попри указ короля! 

Лабель з цікавістю глянув на коханку. Вона злякалася, але новина збентежила лише на хвилину. Судячи з усього до гарненької бестії доходили якісь уривки розмов про негідників, які порушують права церкви, але вона розповідала це, як дитина страшну казку. Значить, він не помилився, Луїза не тільки була непостійною в коханні, а й ходила до церкви лише для того, щоб вразити всіх красою і закрити рота пліткаркам. Лабель ледь стримав посмішку. 

- Ні, моя мила, я не протестант, але в одному ви маєте рацію – у Труезі не люблять тих, хто порушує католицькі звичаї. З власної дурості я про це забув. 

- Невже вам спало на думку відвідати їхню вечірню службу? Але навіщо???

- Це стара сімейна справа. У мене не було вибору, я мав поговорити з братом, а він не бажає відчиняти переді мною двері. 

Мадам Бельцоні схопилася на ноги і почала ходити по кімнаті, відчуваючи страшне хвилювання. 

- Поговорити?! Відповідь написана на вашому обличчі. Не думаю, що вас визнали недостатньо благочестивим для присутності на зборах протестантів! Не намагайтеся мене провести, ці розкішні синці - наслідок сварки! – вигукнула вона в запалі. – Або навіть гірше за те, на вас напали, а ви за своєю шляхетністю не могли відповісти тим, хто не носить з собою зброю. Невже це міг зробити ваш рідний брат? 

- Звичайно ні, сам він не став би опускатися до такого. Але Себастьян не святий і має вагу серед своїх однодумців. 

– Тоді у мене тільки одне припущення! - промовила Луїза і серце її одночасно стиснулось від жалю та радості. Тепер, коли вона торкнулася його головної таємниці, в її ніжних руках було його подальше щастя та звільнення від страшного тягаря. 

- Скажіть прямо, у вас великі борги? Ви розраховували отримати допомогу, а ваш брат відмовився навіть слухати? - мадам Бельцоні скептично похитала головою, згадавши стару халупу, де вперше почали брата Віктора. Як йому прийшло на думку звертатись по цього огидного скнари? Важко взагалі було повірити, що ці двоє могли бути братами. - Скільки вам потрібно?

Лабель розгубився. В його житті було достатньо скороминущих пригод, але ніколи жінка не намагалася його купити.

 - Ви хочете мене образити, Луїзо, хіба я міг би дозволити собі брати гроші у жінки, навіть якби все сказане правдою? До того ж від брата мені потрібна зовсім не дзвінка монета. Себастьян не просто протестант, він перетворився на фанатика і виступає за сувору помірність. Якби в його руках був сімейний стан, він відправив би гроші на вітер... вибачте, на потреби жебраків і убогих. Проте у нас з ним не тільки спільний батько, а й те, що мені належить по праву. Я буду чесним з вами, – голос його зійшов нанівець і в кімнаті надовго повисла тиша, – мені набридло боротися за чужі ідеали. Навіть такій безпутній людині як я потрібен власний дім і трохи лінивого, нічим не затьмареного життя! У тридцять шість років можна дозволити собі дещицю спокою! 

Мадам Бельцоні слухала його у глибокому мовчанні. Він розповів так багато і при цьому уникнув головного – жодного слова про своїх ворогів, про те, які справи пов'язують його з братом, і ще менше про своє минуле. Щоправда, частину загадок все ж таки можна було розгадати. 

- Ви мені не довіряєте, що ж. Те, що я пропоную, зачіпає вашу честь, але чому? Я багата і хочу допомогти від щирого серця, бо ви цього варті! На жаль, я не можу повернути ваше сімейне надбання, але спробую хоч трохи вас втішити.

Пальці Луїзи пірнули під корсет, і вона дістала медальйон, який тепер погойдувався на срібному ланцюжку. Це точно був сюрприз, але зовсім не той, що здатен викликати радість та здивування. 

- Де ви його знайшли? – Віктор простягнув руку, але виглядав так, ніби боявся обпектися.

- Його принесла служниця яка прибирала ліжко. Я подумала, це, напевно, сімейна реліквія і ви вже зневірилися через втрату. Моя мати мала схожий медальйон, старовинна робота, проста і водночас така зворушлива. 

Віктор мовчки забрав прикрасу і натиснув на замочок. Стулки розкрилися, він довго дивився на напівстерті літери і губи стиснулися в суцільну лінію. Луїза знову спіймала себе на думці – вона нічого не знає про цього чоловіка, в якому вирують пристрасті.

Вона хотіла ще щось запитати, але тут постукали у двері й на порозі здалася покоївка з глечиком гарячої води. Мадам Бельцоні негайно піднялася та відійшла до дверей. Доки служниця метушилася навколо гостя, хазяйка вже цілком себе опанувала і продовжила розмову впевненим і навіть трохи невдоволеним голосом. 

- Якщо ви все-таки передумаєте, я запрошу лікаря вранці, – промовила вона діловим тоном. – На добраніч, пане Лабель!

- На добраніч, – він знову повернувся до похмурого настрою і відпустив коханку, надавши їй можливість вдосталь будувати здогади і журитися про поламані ребра свого героя. 

Зустріч з Себастьяном не стільки спричинили йому фізичний біль, скільки завдала удару по самолюбству. Звинувачення, які брат кинув йому в обличчя в присутності своїх поплічників були частково справедливими. Палка вдача та справжній талант вплутуватися в не дуже гарні історії призвела до того, що йому довелося тікати. Батько, який завжди потурав молодшому синові та сам вчив його за найменшої можливості захищати свою честь, опинився в опалі. 

Віктор не знав, наскільки це була правда, але казали, пан Лабель почав безпробудно пиячити, лаяв клятих аристократів, наближених до короля і нарешті помер, не залишивши спадщини. Відтак, Себастьян розпорядився грошима на свій погляд і не тільки грошима…  

Тож рани та синці були найменшою з бід зубожілого офіцера і він, не особливо над цим розмірковуючи, прийняв турботу Луїзи. Правда, йому й на думку не спадало, що мадам Бельцоні дотримає свого слова і кинеться шукати лікаря, а наступного ранку його розбудить наполегливий стук у двері.