Глава 7

Лабель підвівся і повернувся до гості спиною, щоб стягнути мокру сорочку. Луїза дивилася, як грають м'язи на його могутній спині і їй здалося, що в кімнаті не вистачає повітря. Ніколи раніше чоловік не пробуджував у ній таке шалене бажання, від нього паморочилося в голові і було страшенно важко зберігати дистанцію. Поки блискучі очі стежили за кожним його рухом, недавній дуелянт повернувся до світла і мадам Бельцоні зойкнула – сліди на тілі виразно говорили про те, що по ньому пройшлися без жодної жалості, диво ще, що все не закінчилося зламаними ребрами!

- Я наказала принести вечерю нагору, хоча бачу, що краще дійсно відразу лягти в ліжко. Ваші рани…

- Це лише синці…

Вони стояли дуже близько одне до одного. Віктору було достатньо простягнути руку, щоб обхопити талію, скуту жорстким корсетом. Луїза закинула руки на його шию і потяглася назустріч губами, ніби весь день жила тільки заради цього моменту. Не лякали ні синці, ні садна її невгамовного героя, а перший же дотик змусив тихо застогнати. Ніхто раніше так жадібно не цілував спокусницю, змушуючи відчути гарячу насолоду. Це було якесь божевілля і пристрасна білявка не стала чинити опір. У Лабелі відчувалася неприборкана сила і пекуча пристрасть, але до них домішувалося ще щось, чому Луїза не могла знайти визначення. Вона прочитала це у погляді – у темних зіницях ховався біль, навіть розпач, чи це була лише гра її уяви? 

- Ви невиправні, мій любий Віктор, - промовила вона, повільно піднімаючи вії, - Але я прощаю вас. Відколи ми познайомилися, мені не буває нудно! 

- Дозвольте не повірити жодному вашому слову, – він продовжував тримати в обіймах свою здобич, хоча вона тепер упиралася йому в груди, відкинувши голову назад і грайливо посміхаючись. – Поручуся, що ви не з тих, хто нудиться і нудьгує в очікуванні негідника, який з'явиться на ніч глядячи і залишить бруд по всьому будинку. 

- Набагато важливіше, що ви залишили слід ось тут, – спокусниця взяла його за руку і притиснула до пишних грудей, ледь прихованих тонкою тканиною літньої сукні.  

Їхні обличчя були так близько, що Луїза вловлювала нерівне дихання і їй хотілося знову випробувати насолоду поцілунку. Від необережного руху косинка на ліфі сповзла та оголила м'який вигин шиї. Під ніжною шкірою тремтіла жилка і Лабель провів по ній пальцем, торкнувшись діамантової підвіски. Камінь був невеликий, але прекрасного огранювання, він виблискував, мовчазно підкреслюючи ту прірву, яка розділяла коханців. 

- Моя люба Луїзо, вам не здається, що ми затіяли небезпечну гру? – прошепотів він, торкаючись мочки маленького вуха. – Ви надто гарні для такого волоцюги, як я!

- Так кажуть завжди, коли хочуть поставити крапку... Ви не любите мене, Віктор? – вона розкрила блакитні очі і в них промайнула образа. – Після всього, що між нами було?!

- Якби я був вільний любити таку, як ви... але подивімось правді в очі! Ви заміжня і я не хочу зруйнувати цей шлюб. Вам було б нестерпно бачити, як мережива на улюбленій сукні пожовтіли, а срібна вишивка витерлася і зблідла? Ці ніжні пальчики гідні того, щоб їх прикрашали смарагди і рубіни, а не мозолі він праці. Пан Бельцоні, без сумніву теж це розуміє. Без грошей, люба Луїза, кохання коштує дуже мало, і я не можу затягнути вас у такий капкан! 

Лабель із зітханням розтиснув обійми й опустився на стілець. Він виглядав стомленим і розчарованим, і досить довго дивився в одну точку. 

- Якщо вас зупиняє тільки це…

- Не тільки. Я почуваюся винним, бо мимоволі втягнув вас у справи, які стосуються мене одного! Не треба було повертатись у Труез і тим більше займати в вашому дому кімнату! 

- Ви мене лякаєте, розкажіть, що трапилося, благаю, інакше я до ранку не зможу заплющити очей! Невже вас знову переслідують вороги? Чи гірше за те, ви вбили якогось нещасного? Якщо вас шукають…

Мадам Бельцоні не домовила. Вона жваво згадала бійку, за якою випадково спостерігала зі своєї карети, і її серце болісно стиснулося. 

- Ні, я не настільки люблю вплутуватися в неприємності.  

- І все ж, ви дозволили себе побити! Я просто не можу в це повірити! Хто цей негідник? 

- Це довго розповідати і я не хочу вас стомлювати… 

Поступово Віктор зрозумів, що питання його коханки пов’язана не з пустою цікавістю. Вона дійсно хвилювалася і намагалася простягнути руку допомоги. Наче на доказ цього Луїза підсунула стілець і сіла поряд з розкиданим ліжком. 

- У такому разі я нікуди не піду, поки не знатиму, що вам нічого не загрожує. Мого чоловіка немає вдома, і ніхто не посміє завадити мені залишатися в цій кімнаті! - вона виглядала аж надто рішучою. Тепла рука обійняла його долоню і цей жест мимоволі торкнувся серця. – Розкажіть, Вікторе, не мучте мене, присягаюся, все залишиться між нами! 

Ніколи ще Лабель так не шкодував про випадково кинуті слова. Йому не хотілося затьмарювати цю милу голівку непотрібними здогадками, але й опускатися до грубої брехні було б непробачно, тим більше це не було такою вже страшною таємницею. Доки мадам Бельцоні з трепетом чекала відповіді, найменший жах, що народився в її фантазії стосувався участі в таємній спільноті. Дивно, але це викликало у неї ще більше захоплення і робило Віктора справжнім героєм. Нарешті, він здався перед такою наполегливістю.

- Добре, але мені доведеться почати здалеку... Пам'ятаєте пана, який був зі мною, коли ми знайшли Люка? 

Обличчя Луїзи спалахнуло.

- Ще б пак! Я ніколи не стикалася з такою грубістю і не пам'ятаю, щоб хтось на зразок нього посмів мене ображати! Вони ненавидять всіх багатіїв, я це допускаю, але невинна дитина! Що, якби вас там не було? Мого сина просто розірвали б собаки, а цей негідник тільки й робив би, що посипав прокльонами! 

Досі Віктор ніколи не бачив Луїзу такою розгніваною і тому заговорив дуже обережно, визнаючи гіркоту власного становища.

 - У такому разі у мене справді погані новини. Ця людина - мій брат, а ще він ярий протестант. Я бачу, що вас лякає ця новина…