Глава 6.1

- То що стосовно вечері, на кухні все готово? – Луїза відкинулася на спинку стільця, намагаючись утримати в руках пряжу, яку перемотувала у клубки стара нянька. Заняття було нудним, але не заважало думати про своє і хоч якось дозволяло вбити час. 

- Так, мадам, я дізнавалася. На кухні зробили все, як ви хотіли. Ось тільки…

- Що таке? – мадам Бельцоні сердито поглянула на служницю. Бракувало ще, щоб її омріяну тет-а-тет вечерю з коханцем зіпсувала куховарка чи хтось втручався зі своїми побажаннями!

- Вибачте, але не надто ви балуєте постояльця? Не мені судити, але не така він і висока персона, щоб подавати бургундських равликів. Якщо пан Бельцоні дізнається... Та й за стіл сідати вже давно час, пристойні люди не змушують на себе чекати і не приходить у такому вигляді, наче в дім заліз останній волоцюга. Замість відпочивати Фіфі буде відмивати підлогу мало не ранку, а їй теж треба колись спати!

- То пан Лабель повернувся? – Луїза стрепенулася і випустила пряжу.

- А як же, – пробурчала служниця - Приніс цілу калюжу води і ні з ким не побажав розмовляти. 

- Відправ до нього зараз же Рене! Запитай, може бути потрібний сухий одяг, і ще, нехай нагріють йому вина!

Служниця кинула спідлоба обурений погляд, але не сказала більше ні слова. Вона давно здогадувалася, що її вихованка, у якої стара служила майже двадцять років, аж ніяк не зберігає вірності чоловікові. Вона любила Луїзу і в усьому їй потурала, але в такі хвилини шкодувала, що не була суворішою і не вклала в душу дівчинки божий страх. Як тільки за нею зачинилися двері, мадам Бельцоні схопилася і абияк заштовхала рукоділля в кошик. Власне, вона лише зображала корисну діяльність, а сама була занурена у роздуми та ніжні спогади. 

Багато в чому стара мала рацію - красуня захопилася гостем надмірно.  «Звичайний офіцер» зумів її заінтригувати та розпалив уяву і не тільки в ліжку Куди він пропадав, чим займався? Здавалося, саме повітря навколо Віктора було наповнене небезпекою і таємницями, а це ще більше підігрівало почуття. 

Мадам Бельцоні хотілося зараз же кинутися в іншу половину будинку, щоб стягнути з гостя мокрий одяг і зігріти його шалене тіло своїм, але треба було знайти привід для раптового вторгнення. Раптом її серце радісно тьохнуло. Медальйон! Як про це можна було забути? Прибираючи ліжко сьогодні вранці, покоївка знайшла срібну прикрасу і принесла господині, щоб не виявитися звинуваченою у крадіжці. 

Мадам Бельцоні підійшла до туалетного столика і потягла за ланцюжок. Підвіска була невибаглива: два овали без малюнка та емалі, що замикаються на крихітний замочок. Вона натиснула нігтем на виступ і медальйон розкрився. Колись, напевно, всередині була мініатюра, але жорстока рука вирвала її зі сховища. Залишилися лише дві літери, що теж стерлися від часу, але ще помітні: Ф. та В. 

Їх оточували завитки виноградної лози і Луїза чомусь згадала рядок із біблії: «Дружина твоя, як плідна лоза, у домі твоєму». Яка дурість! Не міг же Лабель її обдурити? Не було й натяку на те, що на нього чекають подружні обійми і галаслива орава неслухняних дітей... Придушивши напад незрозумілого роздратування, мадам Бельцоні сховала медальйон у корсет і рішучим кроком залишила свою кімнату.  

Вона справді застала Фіфі з ганчіркою за роботою – та намагалася прибрати сліди на сходах та в коридорі.  Обличчя дівчини розчервонілося від невдоволення – в таку годину тільки нечистий може принести в їхній будинок людину, яка наче випірнула з річки. Це змусило Луїзу поквапитися, вона пройшла в іншу половину будинку, піднялася старими скрипучими сходами і рішуче постукала у двері, заздалегідь знаючи, що їй не завадять увійти. 

Відповіддю стала тиха лайка, а за нею важкі кроки. Двері розчахнулися так несподівано, що мадам Бельцоні мимоволі відскочила і вогник свічки в її руці ледь не згас від протягу. Вона вже відкрила рота, щоб посварити постояльця за грубість, але замість цього застигла на місці широко розкритими очима. 

- Що з вами трапилося?! 

- Нічого... - Віктор приклав до обличчя рушник, але Луїза забрала його руку. 

- Боже мій, хто вас так розмалював?! Потрібно негайно прикласти бодягу, інакше буде фіолетовий синець! 

- Це не найгірше, що може статися, ви даремно турбуєтеся. 

Вони, як і раніше, стояли в дверях і Лабель, зітхнувши відступив на крок убік. Він хотів побути на самоті, але залишатися й надалі в такому становищі було неввічливо. До того ж Луїзу не було в чому звинуватити – вина лежала на ньому самому, вина і дурість, яка нагадувала про себе саднами та синцями. 

- Дозвольте мені! – непрохана гостя вказала очима на табуретку і опустила рушник у воду. Віктор слухняно сів і тепер вона могла обробити рани, які були схожі на сліди грубих побоїв. По його шиї побігли темні доріжки, змиваючи пил і натякаючи на важкий день. 

Коли вона прикладала до садна мокру тканину, мученик кривився, але терпляче зносив екзекуцію. Часом він вловлював легкий запах парфумів і ніжний дотик довгого локона, і це втихомирювали гнів і пом'якшувало біль. Рішучість, з якою Луїза кинулася на допомогу і ніжність маленьких ручок повинна була розтопити серце, але Лабель відчував лише гіркоту та досаду. Ніколи йому не подобалось видавати перед жінками свою слабкість, а тим більше - безглуздість власних вчинків… 

- Здається все, я зараз пошлю за настоянкою! – мадам Бельцоні випросталася і кинула рушник у таз. – Налити вам вина? 

- Ні, на сьогодні я вже достатньо п'яний! Не хочу й далі користуватися вашою добротою, мені краще за все лягти спати. Сон, як то кажуть, найліпший лікар… - він поглянув в розчароване та стривожене обличчя Луїзи й додав вже м’якшим голосом. - Присягаюся, зі мною все гаразд, я не завдам вам більше стільки клопоту.