Глава 6

Якщо доля повертається до тебе спиною, то краще даремно на неї не нарікати. Одному сонце світить, а іншому - місяць! Хоча мадам Бельцоні не висловлювалася так пишномовно, щось подібне промайнуло в її чарівній голівці, бо рідко який ранок був настільки невдалим. Якби вона була більш забобонною, то, напевно, вирішила б, що хтось заздрісний її зурочив, бо як інакше це можна пояснити? 

Того дня, коли Віктор зник із самого ранку, разом із ним «розтанула у повітрі» і Флоранж. Так і не дочекавшись відповіді на своє послання, Луїза сама вирушила на віллу Леандри, але її зустрів лише лакей із невтішними звістками. Слуга попри всі чари, що гостя намагалася використати, не міг сказати, коли пані повернеться додому і нічого не знав про її плани. Лише те, що мадам де Грісі терміново поїхала, бо вранці повірений приніс листа.  

Яке неподобство! Отже, хтось був для Флоранж куди більш важливим, настільки, що подруга не спромоглася відповісти на коротку записку! І наче цього мало, негідника Біши Луїза теж не застала вдома. Художник  поїхав писати сімейний портрет кудись за місто, де Муза ховається серед кущів троянд у тінистому саду. 

Розкішну золоту сукню мадам Бельцоні оцінити було нікому,  хіба що галантерейнику. Від досади і нудьги ображена білявка заїхала вибрати собі нові рукавички і її відразу обсипали компліментами. 

- Ви чарівні, як янгол! – розплився в посмішці продавець, викладаючи на прилавок коробки з рукавичками. – Вибачте, але я не можу втриматися від такого порівняння, нехай навіть мене вважають богохульником! Зізнаюся, я здивувався, що не застав вас сьогодні разом з мадам де Грісі.

Луїза, яка досі байдуже пробігалася очима по поличках, підняла на співрозмовника здивовані очі. 

- А вона приїжджала вранці?

- Ну як же, звісно! Заради такого замовлення варто було виїхати з дому навіть у спеку! – він протер хусткою блискуче від поту обличчя і з пожадливістю покосився на кухоль крижаного лимонаду. Луїза продовжувала вичікувально дивитися і галантерейник схаменувся. – Тканини на сукню, стрічки, мережива – все кращої якості і я б сказав найкращих кольорів. Пудра, ніжний трояндовий, бірюзовий, ніде в Труезі ви не знайдете нічого вишуканішого для юної синьйорини!

Луїза недовірливо покліпала віями. Вона навіть на мить подумала, що бідолаха галантерейник захворів, або переплутав Флоранж з іншою візитеркою.  

- Мадам де Грісі замовляла тканини для дівчини?! – перепитала вона і раптом пам'ять послужливо підкинула недавню історію. Ту загадкову розмову з художником, яку ненароком підслухала, адже у них також йшла мова про портрет юної красуні. Тепер сумнівів залишатися не могло – Флоранж щось приховує і це «щось» дуже пікантне. 

- Так, я теж був здивований, але мадам вважала за краще нічого не пояснювати... Залишається тільки сподіватися, що вона незабаром замовить у мене шифон і шовк на весільну сукню, інакше з чого їй так дбати про якусь родичку? 

Далі Луїза вже не слухала і щоб скоріше піти купила перші-ліпші рукавички. Про таке треба було поміркувати наодинці! Повертаючись додому, вона не могла думати ні про що інше. Красуня перебрала всі можливі варіанти і зрештою дійшла єдиного висновку. Що, як у покійного чоловіка Флори залишилася позашлюбна дочка та зобов'язання щодо її утримання перейшли до мачухи?

Це багато пояснювало. Якщо йшлося про дівчину на виданні, то тільки гардероб коштував цілий статок! Поширюватися про таке «щастя» мадам де Грісі не стала б, щоб не зіпсувати репутацію. Звичайно, мовчати варто було не через покійного чоловіка. Графу вже явно було все одно, що скажуть у вищому світі, а ось майбутнього претендента на руку подібний тягар міг і відштовхнути! 

Подумки Луїза поспівчувала подібним турботам і настрій в неї стрімко покращився, адже їй самій не загрожувало нічого подібного. Респектабельний сорокарічний пан Бельцоні точно не повівся б на любовну інтрижку! Якщо його дружині й було про що хвилюватись, так про те, щоб банкіра не втягли у своє коло протестанти чи члени таємних товариств, які мріяли влаштувати цілковитий безлад. Смакуючи подробиці, Луїза уявляла, ким могла бути коханка графа де Грісі – гувернанткою, служницею чи однією з тих, кого він осипав благодіяннями? 

Вона почала пригадувати все, що чула про чоловіка подруги. Здається, той рано овдовів, але довго не пов'язував себе шлюбом. У суспільстві навіть поповзли чутки – казали, що граф таємно вінчався під час поїздки до Риму, де пропадав майже цілий рік. Де Грісі повернувся до Труеза з новоспеченою дружиною і її прихильно прийняли у світі. Вродлива, розумна і зарозуміла, Флоранж була до пари графу і швидко злетіла соціальними сходами нагору…

Самій Луїзі на той час було лише п’ятнадцять, тож відомості вона почерпнула з підслуханих розмов, а шкода! Все це розбурхало невгамовну цікавість, але задовольнити її не було жодної можливості, бо приятелькам не вдалося зустрітися ні цього дня, ні кілька наступних. 

Спека у Труезі змінилася зливами і вулиці місцями стали непрохідними, тож про прогулянки довелося тимчасово забути. Луїза нудилася в чотирьох стінах, не знаючи чим себе зайняти і її думки перескакували з подруги на постояльця, який, схоже, приховував анітрохи не менше, ніж мадам де Грісі. Лабель пропадав цілими днями і часто повертався таким мовчазним і похмурим, що за весь вечір вони обмінювались лише кількома фразами. 

Це розбило всі мрії Луїзи. Замість трьох блаженних днів, які закохані могли провести удвох, їм випало лише кілька годин для усамітнення. Віктор нічого про себе не розповідав, хоч турботлива хазяйка намагалася йому всіляко допомогти. Вона обережно розпитувала про можливі негаразди, розважала своїм ніжним щебетанням та нагороджувала ласкавими посмішками. Марно! Іноді Віктор пропускав вечерю, приготовлену спеціально для нього, так сталося і сьогодні, і це зовсім зіпсувало настрій.