Глава 5.1

Луїза намагалася згадати, чи була колись раніше такою задоволеною життям? Мабуть, що ні! Зазвичай вона отримувала приємність від інших речей: відвідування ювеліра, кравчині, пліток та свят. Трохи рідше - від короткочасних романів, які без мук совісті одразу забувала. Її випадкові захоплення ніколи не зачіпали душу, а з колишнім коханцям красуня легко давала відставку, як тільки вони набридали. Що змінилося цього разу, важко було зрозуміти. Можливо, вся справа була в таємничості Віктора, або в тому, яким чином вони познайомились? Мадам Бельцоні відчувала, що герой її мрій щось приховує і це ще більше підігрівало цікавість.   

Коли о пів на десяту стара служниця принесла в ліжко чашку кави, пані ще перебувала у розніженому стані та була на диво розсіяною. Вона залюбки провела б у спальні нового квартиранта всю ніч, але умовності вимагали від дружини та матері прокидатися у власній кімнаті. 

- Відкрий вікно! – ліниво наказала вона, простягаючи руку за чашкою та відкушуючи гарячий круасан. – Сподіваюся сьогодні не буде дощу?

- Ви збираєтесь кудись їхати, мадам? Яку мені приготувати сукню?

Мадам Бельцоні замислилася. Їй хотілося сміятися та співати, а ще більше – повідомити Труезу, що вона вміє насолоджуватись життям. Подумавши, Луїза обрала сукню із позолотою – бідолаха пан Бельцоні ще не бачив рахунок від кравчині, але яка різниця? У цьому вбранні білява бестія була бозна-яка гарна, навіть швачка прийшла в захват! 

Важко було підібрати для сьогоднішнього ранку щось краще: м'який блиск тканини відтіняв світлі локони, через що вони здавалися золотистими, майже янгольськими, а вишивка на ліфі закінчувалася найтоншими мереживами. У такому вигляді вона не поступилася б навіть Флоранж, а може й перевершила її холодну красу. 

Це гріло душу і давало зайвий привід з’явитися у світі. Поки все складалося краще нікуди – питання з чотирнадцятим гостем для пікніка вирішилося без жодних зусиль, попереду чекало кілька днів безтурботного життя, а, між іншим, вони з мадам де Грісі могли б відвідати пана художника. Зрештою, саме завдяки його подарунку Віктор опинився поряд, а це дозволяло безперешкодно бачитися тет-а-тет, не викликаючи підозр. 

Щоправда, одного мадам Бельцоні все ж таки не врахувала. Вона нічого не запитала у гостя про його плани на наступний день, а тому неприємно здивувалася, дізнавшись, що він пішов рано-вранці. 

- Пан Лабель нічого не просив передати? - сніданок одразу втратив смак, але Луїза ще трималися, намагаючись розмовляти привітним тоном. 

- Ні, мадам, він пішов пішки і не залишав записки. Сподіваюсь, ви взяли з нього платню наперед? 

Це було найдурніше питання! Звичайно, вона нічого не взяла з нового квартиранта, більше того сама готова була витратити чималу суму, щоб подарувати йому якусь дрібничку! Можливо егрет, щоб приколоти перо до капелюха, або брошку з агатом, що нагадував його чорні очі…  

Служниця досі очікувала відповіді від Луїзи і їй не залишилось нічого, як спокійно збрехати. Більше розмовляти на цю тему не було причин, тому довелося поринути у більш нудні клопоти.

- Як почувається Люк? Його вже повели на прогулянку? – всю досаду вона спробувала завуалювати материнськими турботами. 

- Наскільки я знаю, ще ні, але він про вас питав. Накажете покликати?

- Не варто. Я сама піднімусь до сина! 

Луїза спробувала відкинути неприємні думки і пригадати, чи не розповідав Лабель про якісь справи в місті, але в пам'яті залишилася тільки солодка хмара ніжності. Віктор належав до тієї рідкісної породи чоловіків, які не забувають про коханку, навіть коли хочеться опустити втомлену голову на подушку. Ще довго після любовного поєдинку його пальці блукали тілом Луїзи, а губи шепотіли милі дурниці. Вперше вона почула, що її шкіра пахне молоком та медом, а ніжка така маленька, що могла б належати принцесі з казки…

Мадам Бельцоні все ще почувала себе так, ніби щойно випурхнула з обіймів, а тому зовсім не хотіла повертатися до сімейних справ. Погуляти з Люком можна буде і після обіду, а тому, подумавши, вона накидала записку Флоранж, з якою жадала якнайшвидше побачитися. Довго зберігати серцеву таємницю було просто нестерпно і у білявої спокусниці свербів язичок про все розповісти подрузі. 

Наївна Луїза! Їй і на думку не спадало, що ця поїздка виявиться марною, а мадам де Грісі обере більш важливі справи! В той час, коли гарненька білявка тільки приміряла сукню її подруга вже сиділа в бібліотеці зі схвильованим та похмурим виглядом. Тонка рука з пером літала над аркушем паперу, виводячи рядки, призначені зовсім іншій людині! У цьому посланні крилася причина тисячі нових турбот і тривог, через що на лобі з’явилася непрохана зморшка. Перечитавши листа ще раз, мадам де Грісі посипала його піском, поставила підпис і розтопила сургуч для печатки. 

Це був той рідкісний випадок, коли листування не можна довірити пошті або слугам, а справа, яку вона задумала, вимагала збереження таємниці. На той час, коли камердинер приніс звістку від Луїзи, хазяйки вже не було вдома. Накинувши плащ, вона спішно перебігла дорогу і звернула в провулок, де на неї давно чекала карета.

Рука у шкіряній рукавичці допомогла забратися всередину, дбайливо підтримуючи прекрасну гостю. Її, однак, анітрохи не привертали знаки уваги, а думки були зайняті зовсім іншими речами.  

- Ви принесли листа? – чоловіка, що сидів навпроти, важко було розглянути через низько опущений на очі капелюх та темний плащ. Поряд з ним відчувалася якась темна, загрозлива аура. 

Флоранж мовчки витягла зі складок одягу конверт і простягла незнайомцю. Вона не відчувала страху. Скоріше пересторогу, бо її справа не терпіла очікування, а кращого помічника геть було й шукати. Те, що він дивився на неї з хіттю та бажанням, нічого не означало для мадам де Грісі, вона обрала інший спосіб задовольнити його апетит. 

- Ви повинні передати це настоятельці особисто! – секундою пізніше у його долоню опустився важкий гаманець, а гроші мелодійно дзвякнули. – Тут на всі витрати, не зволікайте і надішліть мені відповідь відразу, як буде можливо!