Глава 4

- Нам треба розділитися, - наказала мадам Бельцоні, тримаючись за бік, у якому кололо від швидкого бігу. – Ідіть на ринок і обшукайте тут кожен куток, а ти, Анно, біжи до церкви. 

Більше вона не стала витрачати на слуг ні часу, ні слів, усі й так були налякані та стурбовані. Згорнувши з головної вулиці, Луїза скривилася від неприємного запаху. Будинки тут були розкидані абияк, а все довкола заросло кропивою та бур'янами. Канави для нечистот давно ніхто не прибирав, а через недавній дощ доводилось хлюпати по багнюці. 

Поділ сукні одразу ж покрився бризками, у черевички затекла вода, але мадам Бельцоні нічого не помічала. Її очі вишукували маленьку фігурку сина і невдовзі помітили якийсь рух. Гавкіт і дитячі крики підтвердили здогади – за десять кроків від себе, відразу за парканом вона побачила сина і ледь не зомліла віз страху та відчаю.

Хлопчик кричав, відмахуючись ціпком від зграї собак і намагався закрити собою Еклера. Пси, почувши чужого, не давали спуску і незабаром Люк упав, спіткнувшись об камінь. Його напевно розірвали б шалена зграя, але в цей момент сталося диво. 

Двері старого будинку відчинилися, з неї, кульгаючи, вийшов дуже худий чоловік, а слідом за ним – його широкоплечий високий компаньйон. Похмурий відлюдник щось вигукнув, але собаки не слухали господаря, надто захоплені своєю здобиччю. Їх вдалося утихомирити лише за допомогою кількох важких стусанів, що дісталися від іншого учасника подій. При його появі звірі поспішили втекти до чагарнику і хлопчик, що вже не вірив у щасливий порятунок, зміг підняти на свого рятівника очі. 

- З тобою все гаразд? – незнайомець схилився нам дитиною, допомагаючи йому підвестися, але той тільки сильніше притиснув до грудей цуценя.

- Так, – промовив він крізь сльози. – Я не хотів сюди заходити, це все Еклер, він втік і не слухався мене!

- Добре ще, що ти виявився таким хоробрим! – цього разу це був голос матері. 

Луїза, не зважаючи на калюжі, пробралася через стару хвіртку і схилилася до хлопчика. Руки в неї були в подряпинах, поділ у бруді, але страх нарешті відліг від серця. Люк, схлипуючи, кинувся до неї і сховав обличчя у складках сукні. Його плечі все ще здригалися, коли мадам Бельцоні повернулася до рятівника.

- Не знаю як вам дякувати! Мій син неслухняний хлопчик, але я була б вбита горем, якби з ним щось трапилося! – вона погладила кучеряву голову Люка.

- Не варто подяки! Я радий, що зміг надати вам послугу, особливо після того, як ви вчора прийшли мені на допомогу.

Від несподіванки Луїза ледь не втратила дар мови. 

- Як, це ви, пане Лабель?! Але цього не може бути... просто якась містика! 

Вона ще не прийшла до тями, а слова здивування та подяки вже потонули в потоці лайки. Господар халупи, до якої вони без дозволу вдерлися,  підійшов ближче і тицьнув у непроханих гостей кістлявим пальцем. 

- Якби ви, мадам, займалися дітьми, як і належить матері, ваш син не наражався б на небезпеку і не робив винними інших! Собаки захищали мій дім, тільки й усього! Але вам, як і всім багатіям, це здається надто великою розкішшю! – каркання старого звучало як звинувачення і навіть спроба виправдатись. Ніжне серце Луїзи було вражене такою грубістю та неповагою, як, кинути їй в обличчя, що вона погана мати? Від обурення її щоки спалахнули, але рятівник вчасно втрутився і підставив руку.  

- Я думаю, нам краще покинути це місце, не звертайте уваги, – Лабель озирнувся та заговорив до розгніваного старого. – Я повернуся завтра в той самий час! 

- Можеш себе не обтяжувати! Ти нічого не отримаєш і не дізнаєшся більше за те, що я вже сказав! – той закульгав назад до будинку і щільно зачинив за собою двері. 

По обличчю Віктора пробігла тінь, а брови зійшлися в одну смугу, надаючи похмурого вигляду. Деякий час він просто мовчки йшов поруч, перш ніж знову заговорити зі своєю чарівною знайомою. 

- Якщо ви не заперечуватимете, я проводжу вас додому, а то раптом пустун Еклер знову надумає втекти? - він підморгнув Люку і підхопив хлопчика на руки. Його мати все ще була дуже блідою, але слабо посміхнулася у відповідь. Вони продовжили шлях разом, Віктор раз у раз поглядав на свою прекрасну супутницю, поряд з якою бігло пустотливе цуценя, хапаючи її за спідницю. – Ви добре почуваєтеся, можливо, зайдемо до якогось будинку і попросимо принести води? 

- Не треба... Зі мною все гаразд, а ось у вас рукав у крові. Це сліди зубів?

Настав незручний момент. Вони обмінялися поглядами і, мабуть, згадали одну й ту саму сцену в кареті.

- Нічого серйозного, не звертайте уваги, - відмахнувся Лабель. 

Він уявляв, як злякалася нещасна мати і був радий, що зумів завадити нещастю. А ще гадав, яким дивним чином Бог чи диявол звів їх знову. Неймовірно, щоб така зустріч була випадковою, але це сталося і палка красуня тепер була перед ним у боргу. 

- Я й чути не хочу! - Луїза спалахнула. - Ви негайно підете зі мною, і служниця обробить вам руку. А потім Люк скаже: «дякую» і перепросить, тому що зараз він схоже ще не прийшов до тями!

Віктору не залишалося нічого іншого, як погодитись. Він подумав, що доля не просто так зіштовхнула їх удруге. Він йшов трохи позаду, раз у раз поглядав на ніжний вигин шиї і біляві завитки, що вибилися з-під капелюшка. Луїза залишалася чарівною навіть зараз, після всіх перипетій. Ця дивна жінка була втіленням cgjrecb і готова відповісти взаємністю, а упускати такий шанс знову міг лише дурень.