Глава 3.1

Мадам Бельцоні ще сподівалася підслухати щось цікаве, але раптово їхня мила компанія була розбита появою ще одного «гостя». У коридорі почулися кроки і слугу випередив наймиловидніший зі спанієлів, яких тільки доводилося бачити жінкам. Собака забігла у студію, дарма що позаду чулися грізні окрики та попередження слуги.  У кишені Біши знайшовся цукор, і він запропонував мадам Бельцоні почастувати його маленьку улюбленицю.

- Боже мій, вона чарівна! – м'яка біла ручка ворушила шерсть домашньої улюблениці. - Це справжній промінь світла у домі!

- Ви так думаєте? Мені вона дісталася від однієї особи, близької до двору, можна не сумніватися щодо родоводу. 

- Ви щасливець, Біши, - продовжувала гру мадам Бельцоні і цього разу говорила дуже щиро. – Можете оточити себе скарбами: взяти хоч майстерню, хоч чудову вітальню! Вам не буде нудно навіть взимку, коли темніє о четвертій годині і весь будинок стає таким похмурим... це маленьке диво приносить стільки  радості! 

Флоранж спостерігала за сценою збоку і не промовила жодного слова. Вона ніколи не марнувала люб'язності без особливої причини і зараз могла дозволити собі подумати про щось важливіше, ніж миловидий спанієль. Парочка тим часом невтомно гомоніла і голоси заповнювали всю кімнату. 

- Ах, мадам Бельцоні! Який я щасливий знайти у вас споріднену душу! Якщо вам буває сумно, я почуваюся зобов'язаним вплинути на це в міру моїх скромних сил. Хочете отримати цуценя? - він перевів погляд на собаку, що чекала на якісь ласощі - Адже ти не будеш проти, Венера? 

Все це супроводжувалося сміхом, запевненнями у вічній дружбі та іншими дурницями, які бувають у компанії досить близьких друзів. 

Тільки дорогою додому мадам Бельцоні змогла обміркувати все, що трапилося за день. Настрій у неї був прекрасний, нове знайомство припало до душі, а ранкова подія стала родзинкою на торті. Але попри задоволення від відпочинку її мучили дві загадки: хто такий Віктор Лабель  і що приховує Флора? Зараз, коли насолода поцілунку майже стерлася з пам'яті, друге питання значно більше цікавило подругу мадам де Грісі.

Ця поїздка до художника, така несподівана, означала щось більше, ніж спробу розвіяти нудьгу. І потім, загадковий портрет незнайомки, про який йшлося... Наскільки вона знала, мадам де Грісі ніколи не опікувалася молоденькими дівчатами, у неї не було племінниць або далеких родичок і все ж таки Біши збирався писати на її прохання портрет юної красуні. 

Мимоволі згадалися і напади безпричинної похмурості, що раз у раз охоплювали Флоранж. Весь день вона була розсіяною, задумливою, а настрій змінювався майже щохвилини! У цьому було щось дивне, і Луїза відчувала болісну цікавість, намагаючись зазирнути за завісу таємниці. Втім, це недовго її турбувало, події, що сталися невдовзі після поїздки, змусили забути і про Віктора, і про подругу з її скелетами у шафі. 

Вранці наступного дня Біши, вірний своєму слову, відправив зі слугою обіцяне цуценя і все в домі нової хазяйки пішло шкереберть. Шестирічний син Луїзи був на сьомому небі від щастя. Цей чорнявий, спритний хлопчик анітрохи не був схожий на матір – він ріс точною копією батька, ось тільки з куди жвавішим характером.

- Мамо, ми з Еклером вийдемо в сад! – долинув голос із коридору і маленькі черевички протопали повз двері до сходів. 

 Мадам Бельцоні нічого не встигла відповісти, а стара нянька відразу взялася її пожурити за таку легковажність.

- Ви б, мадам, не давали Люку стільки свободи! Він зовсім відбився від рук! Де таке бачили, щоб хлопчик бігав у саду один, зовсім без нагляду?

- Чому ж без нагляду? – Луїза придушила позіхання. Вона повернулася пізно і зовсім не виспалася. – Він узяв із собою цуценя, ти ж чула? Нехай пограються, Люк такий непосидючий, що йому необхідно більше бувати на свіжому повітрі! 

- Ну ви як хочете, а я все ж таки спущусь і пригляну за ними трохи!

Стара служниця поспішила слідом за Люком і залишила пані одну – відпочивати на дивані, закинувши книгу, яка чомусь не читалася. Раніше Луїза не могла собі дозволити нічого подібного. Як і всі дівчата її кола вона багато вишивала, чудово співала, грала на клавесині і навіть малювала акварелі. Але всі ці заняття давно були забуті і їм на зміну прийшов флірт (іноді наївний, а іноді – дуже гарячий), посиденьки в жіночому суспільстві та поїздки на бали. 

Щоб чоловік не займався її вихованням, мадам Бельцоні створювала видимість участі у житті бідних – збирала на чаюваннях кошти, в'язала на продаж гаманці та інші дрібниці. Все це потрібно було виключно для відведення очей, та й материнські почуття у дружини відомого банкіра так і не прокинулися. Саме тому вона не одразу відгукнулася на голос служниці, яка щось вигукувала і згадувала Люка. 

- Що трапилося, чому ти так несамовито кричиш?! – Луїза з невдоволенням опустила ніжки з банкетки, щоб взути домашні м'які туфлі. 

- Пресвята Діва, як тут не кричати! Адже мсьє Люк виліз через щілину в паркані і втік на вулицю! І собака з ним, де тепер їх шукати? 

Легковажна мати зблідла як полотно. 

Це вже були не жарти, і вона миттю опинилася внизу, гукаючи слуг і закликаючи негайно йти на пошуки хлопчика. Попри протести няньки, сама Луїза теж вибігла за ворота і почала розпитувати всіх, кого зустрічала по дорозі. Хтось із перехожих махнув у бік провулка, що вниз до річки, і вона помчала, помираючи від страху за бідну дитину. З кожним кроком погані передчуття все більше закрадалися в душу і змушували серце до болю битися об ребра. Здається, якби не корсет, воно взагалі вистрибнуло б з грудей!

Коли найближча округа була обстежена і стало ясно, що хлопчика ніде немає, злякана мати, переводячи подих, озирнулася навкруги. Респектабельні будинки залишилися позаду і скільки було видно оку навколо тіснилися нескінченні старі халупи та закутки, отже він потрапив у справжню біду!