РОЗДІЛ 23 "Нове знайомство"

— Ти притягнув нас в Тенерифе? — ошелешено верчусь на всі сторони, зійшовши з трапа літака в одному із двох летовищ острова. Де ми, а де Тенерифе? Пів світу перелетіли, щоб сховатись.

А головне — що надумав Богдан після подій в будинку Віхольського? Занадто швидко ми зблизились. Десь на периферії крадеться думка, ніби чоловік зумисне намагається звабити, щоб сина йому народила. Сам обіцяв подарувати волю, безбідне життя в Європі, лиш би відала дитину.

Але маля я не віддам і розсувати ноги перед ним не збираюсь.

Золотов ніби не чує питання. Виглядає спокійним і цей спокій передається мені, присипаючи пильність і підозри. Все-таки ми ледь не загинули, а небезпека триває.

— На Тенерифе є вілла мого брата Андрія.

— Думала, ти один в сім’ї.

— Ні, — кривиться Богдан, не приховуючи роздратування. Схоже між двома Золотовими пробігла кішка, і вони практично не спілкуються. У протилежному випадку я б знала про родинні зв’язки, крім того, хлопець міг приїхати на весілля.

— Він вдома? — зводжу брову та ретельно вивчаю реакцію благовірного, у якого більше таємниць, ніж можна уявити. Не людина, а жива загадка.

— Вдома, — бурчить під ніс.

Все. Розмова на тому закінчується. Богдан загороджується від світу металевою бронею, котру пробити смертному не під силу. У літаку просив не злити його. А сам? Сам чинить з точністю до навпаки. Під серцем копошиться роздратування. Крадеться думка — гарненько стукнути мовчазну гору м’язів.

У салоні автомобіля, водій якого прибув забрати з аеропорту двох пасажирів, прохолодно. На острові панує дика спека, вибратись погуляти, помилуватись краєвидами вдасть під вечір. Два роки тому мені доводилось відвідувати цю казкову частинку Іспанії з батьком. Враження залишились позитивними.

Ось я знову споглядаю безкраїй океан, вдихаю солонувате повітря і лечу сторч головою в невідомість.
Богдан змушує думати про нього двояко, щоразу відкриваючись з нової сторони. Серце прагне вірити його щирості, а розум закликає остерігатись дорослого досвідченого чоловіка. Серце бачить турботу і захист, розум — корисливість і бажання підкорити своїй волі.

У салоні Золотов сидить на передньому пасажирському сидінні, зосереджено дивиться вперед, ніби боїться чергового ексцесу на дорозі. Маю шанс роздивитись масивну шию, кучеряве волосся, звично зібране у високий пучок, коротку, акуратну бороду. Цікаво, приємно цілуватись з бородачем? А руки… вночі так ніжно обіймали. Згадую випадок в кімнаті Віхольських, коли я гуляла у звабливому нічному вбрані, а він не приховував наслідків мого необачного вчинку.

Мимоволі усміхаюся і раптом помічаю на собі лагідний погляд Богдана. Лагідний, сповнений приязності та тепла.

— Подобається острів? — цікавиться.

— Колись відпочивала на Тенерифе. Він неймовірний

— Буде смішко, якщо знайома з Андрієм. Ви подружитесь.

— Чому так думаєш?

— Однакові за характером. Обоє любите життя.

— Тобто, ми з тобою кардинально різні?

— Я не знаю, які «ми», — з наголосом на останньому слові відповідає Золотов і багатозначно задивляється в дзеркалі на моє обличчя.

Вмить спалахую вогнем, щоки покриваються червоною фарбою. Відвівши погляд, ніяково поправляю поли короткої сукні. Тільки зараз помічаю, що плаття змінили. Я покидала будинок знайомих в іншому.

Схвильовано запитую:

— Хто мене переодягнув?

Бляха, я міцно спала, не відчула нічого.

— Я! — і знову прямий постріл в дзеркало.

Питання зникли самі собою. Заглядаю у виріз.

— І білизну теж. Ти дуже забруднилася.

От як з ним можна витримати? Як спокійно реагувати на витівки?

— Золотов, я помщусь тобі, — злісно шепчу.

— Обов’язково, Золотова, — відверто насміхається.

Не встигаю потягнутись вперед, щоб кулаком штовхнути в плече, оскільки водій звертає з проїзної частини у звивисту вулицю, рясно оброслу дорогими котеджами й будинками. Чим ближче до берегової лінії, тим вілли розкішніші, елегантніші, багатші. Серце зупиняється в грудях від краси. Їдемо довго, поки не вибираємось у малозаселений район, далі підіймаємось на пагорб, за яким знаходиться білосніжний витвір архітектури. Завмираю, розглядаючи величезне помешкання з панорамними вікнами, пласким дахом та двома басейнами, котрі на фоні білих стін видаються синіми шматками неба. У будинку поміститься мінімум три сім’ї, він обгороджений від дороги височенним парканом, з протилежної сторони — океан пестить берег. Ясно, чому Богдан вирішив прилетіли до брата. Тут надійно і безпечно.

Громіздкі ворота прочинені навстіж, біля них чекає молодий привабливий хлопець у світлих лляних шортах та довгій, широкій, не його розміру, сорочці. Частину обличчя прикривають сонцезахисні окуляри. Проте інші частини тіла відкрити для жіночого ока. Незнайомець високий, худорлявої статури, його м’язи не такі величезні як в брата та у міру його віку натреновані. Голий торс вабить ідеальними чіткими кубиками преса та чорною доріжкою з дрібних волосків, яка губиться під гумкою. Вітер бавиться скуйовдженим світлим волоссям, сонце цілує засмаглу шкіру, а білозуба усмішка вітає гостей. Через скло не бачу очей господаря вілла. Та внутрішній голос підказує — мене вивчають з голови до ніг. Від красеня голова йде обертом. Невидима харизма пробирається крізь шкіру та одразу причаровує до себе. Мабуть, зустрінься за іншим обставин, в іншому житті, я б добивалась його уваги.