РОДІЛ 21 "Обійми ночі"

БОГДАН

— Для чого ти погодився? — шипить Адель, коли під кінець свята підіймаємось на другий поверх маєтку, де нам виділили кімнату з виглядом на сад.

Дівчина розлючена. Випитий на початку заходу алкоголь вивіявся і тепер вона думає тверезими мізками. Якщо бути відвертим, я сам не знаю, що на мене найшло. Я вже сто разів пошкодував про згоду, бо ночувати з дружиною в одному ліжку зовсім, ЗОВСІМ, не входило в найближчі плани. Хотів позлити, а натомість сам почуваюсь ідіотом.

— Щоб не викликати підозри. Всім цікаво, чому швидко відгуляли скромне весілля.

— Не думай приставати, — гнівно кидає, виляючи стегнам попереду.

Стоп! Зупинись, Золотов! Не витріщайся на дівчинку, наче жінки зроду віку не бачив. Мала — зась!

Дружина на папері і сусідка по будинку. Заспокоюю себе думкою, що швидко заснемо по різні боки ліжка, а вранці життя заб’є звичним ключем. Нічого не станеться. Ми дорослі люди, тим паче тверезі.

— Повторюсь, я не звір, силувати не стану.

— Повторюсь, я до тебе не прийду, — передражнює дівчина, зупиняючись на верхніх сходинках та озираючись. Наші погляди схрещуються. У лазурних очах — громи і блискавки всього світу. У моїх — сміх, бо дівча запам’ятало кинуті жартома слова.

Вочевидь, зачепили серце. А може нафантазувала?

— Я попередила.

— Я зрозумів.

Спальня розташована у кінці довгого коридору. З першого погляду помітно, що призначена для гостей, простора, з окремим санвузлом. Біля широкого двоспального ліжка знаходиться валіза з доставленими речами.

Зайшовши у кімнату, Адель розглядається, при чому намагається не дивитись на постіль.

— Я піду першим в душ. Не проти? — запитую. Не чекаючи відповіді, розкриваю валізу, дістаю пакет зі спіднім, джинси та футболку –поло для завтрашнього дня.

Під теплими струменями води тіло мліє, втома накочує з головою. День видався важким, багатим на події, щедрим на потрясіння. Якщо новоспечена дружина не викине коника, а Тетяна не вляпається в чергову халепу, я добряче висплюсь. Сильні також потребують відпочинку. Хоч день народження — свято і можливість розслабитись, та з Адель довелось бути готовим до непередбачуваних поворотів.

Прикриваю очі. Мозок не вдається відключити, він раз за разом малює картинку за картинкою зі спогадів. І в кожній, бляха, дівчина у темно-синій сукні. Ось пригортаю її до себе, ось подається вперед, ось відповідає на дотик. «Коханий» прозвучало з малинових вуст солодко, по-справжньому, так щиро, що Віолетта повірила у наші почуття. Сам мало не купився.

З душу виходжу в одних боксерах. Ми з Адель чужі, але спати в штанах не збираюсь. Дівчину застаю за розбиранням речей. Як тільки появлюсь у спальні, стріляє вбивчим поглядом.

— Золотов, не дражни мене.

— А на пляжі як ходять? — спокійно відповідаю та простягаюсь на ліжку. М’язи розслабляються, блаженно закриваю повіки. Слухати докори не маю найменшого бажання.

— Я не спатиму в рушнику, — шипить мала.
— Не спи. Покоївка зібрала все необхідне. Добре пошукай нічну сорочку.

Нутром відчуваю злість Адель, бажання вхопити мене за шию. Тільки чого?

— Я не посягатиму на твою незайманість! — кричу вслід.

Адель гепає дверима, ховаючись у ванній. Через мить долітає дзюрчання води й монотонне бубніння, з якого не розібрати жодного слова.

Світло боляче ріже у вічі. Проте лінь підводитись з ліжка. Тому дочекавшись повернення дружини, не розплющуючи повік, прошу натиснути вимикач.

— Ти спеціально це зробив? — натомість гримить її голос.

— Адель, — втомлено вимовляю. — Ти хочеш уваги? Так і скажи.

Відкриваю очі й ошелешено кліпаю, не в змозі зронити звук. Все застигло клубком в горлі, а серце взагалі затовкло об спину.

— Спокійної ночі, — шипить дружина та дефілює до нашого ліжка.Нашого! Очі печуть до болю, роздивляючись ідеальну струнку фігуру в чорній напівпрозорій сорочці, яка прикриває цупкою тканиною тільки вершечки грудей. Як би не волів стриматись, та погляд ковзає на трикутник, прикритий делікатними трусиками –стрінгами. Висока зачіска, не змитий макіяж додають ефекту і я відчуваю, що кам’янію. За кілька секунд. Від дівчини в елегантному спідньому. Від дівчини, яку повинен ненавидіти.

Продираю горло, коли вона влягається поверх простирадла і розвертається до мене п’ятою точкою. Не прикритою точкою мого кипіння.

— Що це означає?

Голос зрадницьки хрипить, видаючи мене без залишку. На щастя, Адель не досвідчена в інтимних стосунках, тому не розпізнає дикого бажання, яке вирує всередині.

— Що обрав, те й одягнула.

Прокашлююсь в кулак.

— Всього-на-всього попросив покоївку зібрати речі. Це — її ініціатива, тож претензії виставляй працівниці. Хоча, тобі дуже пасує. Я не проти.

— Ненавиджу тебе, Золотов! — ричить, забираючись під ковдру по шию.

— Світло не хочеш виключити? — цікавлюсь, бо не йти мені зі стояком перед нею.