РОЗДІЛ 20 "Синя хмаринка" БОНУС

БОГДАН

Сукня личить Адель. Сьогодні вона виглядає наче принцеса. Хоча, дівчина дуже гарна, її вроді пасуватиме будь-який одяг. Від дружини складно відвести погляд, очі самі ковзають по тонкій талії, високих грудях, котрі спокійно здіймаються в такт диханню.

У заміський маєток Віхольських їдемо мовчки. Адель роздивляться вечірні сутінки, думками перебуває десь далеко. Сьогоднішній день виявився складним для обох. Події в лікарні, звістка про її незайманість змінили нас і наше майбутнє. Якщо бути відвертим, не знаю, як далі поводитись з дружиною. Я загнаний в глухий кут. Доведеться плисти за течією.

Адель важко зітхає, привертаючи мою увагу.

— На святі нам доведеться поводитись як чоловік і дружина, — звертаюсь, ретельно підбираючи слова. — Плітки нікому не потрібні.

— Так, репутація понад усе, — відповідає байдужим тоном, не відриваючи очей від вікна.

— Зможеш?

— А ти? Зможеш, Золотов? Чи цілуючи мене, уявлятимеш коханку? До речі, як її звати?

— Обійдемось без поцілунків.

— А що я бридка? Гидко мене цілувати?

Адель дивиться з викликом, прямісінько у вічі. В лазурних очах зароджується буря. Дівчині складно стриматись, шукає приводу для сварки. Вона не здатна промовчати, скоритись. І це чіпає. Мене чіпає. Розбиваю її наміри, щиро розсміявшись на провокаційні питання.

— Ти красуня, і впевнений — цілувати твої губи приємно. Але відкладемо це на майбутнє. Поки на святі обмежимось дотиками.

— Я хочу тебе вбити, — приречено вимовляє Адель, на що знову усміхаюсь і решту дороги ми долаємо без жодного слова.

Будинок Віхольських розташований за містом і зустрічає гостей приємною музикою, гомоном величезної кількості гостей. Іменинник з дружиною Віолетою, рідкісною пліткаркою за характером, зустрічає запрошених на подвір’ї під аркою із живих квітів.

Вийшовши з машини першим, допомагаю дружині вибратись із салону. Простягаю руку, на яку Адель кілька секунд дивиться не моргаючи. Попри сильний характер, їй складно грати дружину, складно переступити через принципи.

Та випещена долоня опиняється в моїй і я делікатно стискаю пальці. Сьогоднішній вечір — наше перше спільне випробовування.

На щастя, дружина чіпляє на обличчя привітну усмішку. Тримаючись за руки, підходимо до господаря, вітаємо. Я говорю стримано, намагаючись не звертати уваги, що тримаю Адель біля себе, що відчуваю тепло її шкіри, що це тепло розганяє мою кров, пробуджуючи всередині…

Бляха, це пристрасть.

Бляха, це заборонне бажання…

Я не збрехав, що цілувати її губи виявиться до біса приємним заняттям. Віолета допитливо сканує з голови до ніг. Жінку цікавить наш несподіваний і швидкий шлюб.

Щоб зайвий раз не потрапляти у зону ризику, після привітань губимось серед гостей. Дівчина покірно супроводжує мене, мило усміхається нашим знайомим. Повільно розслабляємось і вечір переходить у звичне свято. А кілька келихів спиртного взагалі допомагають забути ранкові пригоди.

Коли Адель відходить, я мимоволі відшукую свою темно-синю хмаринку і милуюсь нею. Граційна, елегантна, ніжна, невинна. Вона повна протилежність Тетяні. Жінки кардинально різні і їх не можливо поставити в один ряд. Адель жива, справжня, тоді як коханка заховала душу за шарами досвіду. Яка Таня насправді не знаю. І мене це ніколи не цікавило.

Якоїсь миті наші погляд схрещують. Дівчина підносить келих шампанського й одним махом висушує його, після чого тягнеться за наступним.

Стоп! За вдаваною улесливістю криється нова проблема. Адель однозначно щось задумала.
Вибачившись перед співрозмовником, беру курс на красуню. І доволі вчасно, бо її очі блищать алкоголем, а посмішка набирає неприродної кривизни. Навіть хода видає степінь її сп’яніння. Або дівчина мішала спиртні напої, або взагалі не має тямки пити. Схоже, схильні до алкоголізму жінки — моя карма.

Стискаю та розтискаю кулаки, поглядом готовий спопелити на місці. Та Адель, помітивши роздратування, тільки додає масла у вогонь. Не встигаю перетнути кімнату, як чергова доза ховається у балакучому ротику.

Хочу запитати, якого лисого витворяє, і вже готовий вхопити за лікоть та відтягнути в сторону, як поруч опиняється Віолетта Віхольська, помічає напругу і не втрачає можливості покерувати ситуацією.

— Богдане, Адель, поки ви не зайняті розмовами, покажу вашу кімнату. Можливо, захочете відпочити чи усамітнитись.

Хитра усмішка прикрашає ідеально нафарбоване обличчя, а лукаві очі слідкують за реакцію. Жіночка воліє знати про всіх на світі.

— Не варто, — подається вперед моя дружна і демонстративно махає пальцем перед відшліфованим носом господині. — Я тільки почала веселитись.

— Часу до ранку багато, — загладжує наростаючий конфлікт. — Ви наші дорогі гості, яких просимо залишитись ночувати, а вранці відправитись на сніданок біля озера. Що скажете?

— Ми не планували залишатись на ніч, — настала моя черга дивуватись.

— Я ж сказала пану Золотову, що день народження святкуємо два дні з нічлігом. Ох, він забув вас попередити. Але нічого страшного. Нехай покоївка збере речі, а наш водій поїде і забере. Не відмовляйте. Адель, ти така юна і так мало показуєшся на людях. Впевнена, після весілля цей захід перший вихід з чоловіком. До речі, Богдане, раніше ти часто бував на публіці. Що змінилось? Чого сам закрився і дружину сховав від усіх?