РОЗДІЛ 18 "Моя дружина"

БОГДАН

І якого біса хвилюватись? Подивляться дівчину, здасть аналізи, потім невеличка процедура — і дитина в животі. Легко і просто як два додати два.

— Ти боїшся?

— А ти хіба ні? — відповіли її очі.

Вештаючись під кабінетом лікаря та пригадуючи ранкову розмову з дружиною, мушу визнати — я таки боюсь. Ні, не батьківства! За неї!

Ці величезні лазурні очиська стріляють в самісіньку душу і чомусь змушують говорити, що не хочу, робити, що не прийнятне.

Я привів Адель в цю клініку, щоб дошкулити, показати, хто в нашому будинку головний.
І бляха!

Дружина, наший будинок, вагітність — це так, це те… Те, чого мені край не вистачає. Те, чого не знайшов з Танею…

З Танею останнім часом зовсім важко. Я вже пропонував відвідати психолога разом чи звернутись за допомогою до іншого спеціаліста. Частково я винен в проблемах дівчини, і не залишаю її саму. Моя рука завжди простягнута допомогти, проте замість сонця над головами, ми все глибше грузнемо в болоті. Вчора вона навідалась в «Катель», програлась, напилась, влаштувала скандал на очах у відвідувачів. Довелось ховати від цікавих зівак та виводити із закладу чорним ходом. Мала навпаки, сховалась від всього світу, замкнулась в кімнаті та собі, відмовилась розмовляти, їсти. Навіть Люся, яка приїхала на моє прохання, не одразу вмовила повернутись до реальності.

Знову в голові крутиться образ Адель. Чому? Чому дружина язолить душу? Я не горю до неї найменшою симпатією. Не шукаю приводу зустрітись, не розглядаю як жінку.

Богдане, схаменись!

Від чергового розриву мозку рятує дзвінок від батька. Як ніколи радий чути його хриплий голос.

- Богдане, сьогодні я планував поїхати на день народження Віхольського, та сват запросив на склянку бренді. Я не зміг йому відмовити. Тож підете з Адель удвох.

- Тату, ми зайняті, — намагаюся заперечити.

- Скільки ховатиметесь від публіки. Пора показатись, тим паче гріх тримати жінку в чотирьох стінах. Ти сам взяв їй академвідпустку в університеті, відібрав телефон, не даєш спілкуватись ні з батьком, ні з друзями.

- В Адель нікого немає, — ріжу кожнісіньке слово. — Батько продав за тендер, колишній хлопець продав за хорошу роботу, подруга продала за золоті сережки.

- Богдане, гроші грошима, але моя невістка хороша дівчинка, яку особисто я не дозволю ламати. Тому наполягаю на візиті до Віхольського. Відмови не приймаються.

Тато кидає слухавку, не даючи змоги заперечити. Спересердя кусаю губи. Вибиратись з Адель в люди я не дуже хочу, бо дівчисько може викинути будь-який коник. Дика, неприборкана, зла за сьогоднішню процедуру. Страшно уявити яким сандалом обернеться вечірня вилазка в місто.

Нарешті двері з кабінету прочиняються і звідти виходить моя дружина. У блакитних очах бринять сльози, на мене не дивиться, минає як брудну ганчірку. Їй що, сповістили про смертельну хворобу? Підчепила щось від якогось шмаркача?

Лікарка теж свердлить мене, не приховуючи роздратування і не вдаючись до лікарського етикету, вимагає зайти всередину, мовляв, розмова не на коридорі.

— Що з Адель Вікторівною? Виявили небезпечне захворювання?

— Пане Золотов, — лікарка схрещує руки в замок поверх столу. — Як ви уявляєте штучне запліднення незайманої дівчини?

— Не зрозумів?

— Це я не розумію. Ви готові платити шалені гроші за процедуру ЕКЗ, але ваша дружина жодного разу не займалась сексом. Адель Вікторівна просить видати довідку, що вона вже вагітна і при цьому не від вас. Можливо, ви б між собою спершу розібрались?

Голова йде обертом. Я наче потрапив у грандіозний розіграш, де всі насміхаються з мене, а я натомість нічого не тямлю.

Як Адель може бути невинною, якщо сама хизувалась інтимним досвідом. Секс — моє друге я!
Бляха, розвела як хлопчака! А отримавши довідку про липову вагітність, виграла б шанс розлучитись.

Господи, у цих лазурних озерцях я — монстр!

Дурень!

Як раніше не знайшов пояснення зніяковінню у спальні, коли розмовляти про дзеркало над ліжком? Як не зміг пояснити милі підглядання за мною, зависання очей на оголених плечах. Щось невидиме було між нами і те невидиме - її незайманість.

— Дякую, далі ми самі справимось.

— Чудово, — лікарка розводить руками. — У разі чого наша клініка готова підстрахувати.

А мені тепер до чого готуватись? Хто підстрахує доброю порадою?

Я наламав дров і доведеться самому розгрібати проблеми.

Розрахувавшись за огляд, відправляюсь до машини. Дівчина сидить на капоті, обхопивши тулуб руками і роздивляючись блакитне небо — свою рідну стихію.

— Вона все розказала? — запитує, не озираючись. У голосі бринять сльози. Мабуть, виплакалась.

— Для чого ти збрехала?

— А ти так легко повірив.

— Ти кохаєш іншого, втекла з ним. Що мав подумати?

Хмикає, розтирає долонею сльози. Адель нагадує ображену на увесь світ дитину, яку нікому пожаліти. Сідаю поруч, схрещую руки на грудях.