РОЗДІЛ 15 "Ідеальний задум"

АДЕЛЬ

— Придурок, ненавиджу ідіота! Зарозумілий критин!

Влетівши в кімнату, кидаю скейт біля порогу й падаю у ліжко. Непрохані сльози виповзають на щоки. Я близька до божевілля, до нервового зриву. Бляха! Він хоче штучне запліднення! Він думає, що у мене чоловіків було незміряно. Проте я сама винна, сама себе оббрехала, намагаючись викликати огиду. Замість огиди накликала біду. Як завагітніти, коли я жодного разу не спала з чоловіком?

— Адель, що знову сталось? — Люся нахиляється над мною, намагаючись відірвати від подушки.

— Золотов втратив здоровий глузд. Вирішив…Вирішив…

Ридання душать, не даючи можливості вимовити бодай слово. Вони стоять смертоносним колом в грудях, розпираючи нещасну душу. Хочеться вити. Вити від жорстокості чоловічого світу.

— Заспокойся, ластівко. Є така приказка: чоловік у сім’ї голова, але жінка шия — куди шия поверне, туди й голова повернеться. Немає сімейних ситуацій, з яких неможливо вийти. Просто вихід не завжди легкий і швидкий. Ти у мене кмітлива дівчинка, придумай, куди повернути.

— Золотов — дорослий чоловік. Як ним управляти?

— Але ж він чоловік. А чоловіки люблять покірність. Інколи, щоб отримати бажане варто поплисти за течією. Просить кудись поїхати — поїдь. Просить сходити з ним на захід — начепи усмішку і будь королевою вечора. Просить не дратувати — ти ж янгол.

— Люсь…

— Не вішай ніс, а зберись і дій як тобі вигідно. Я поки тебе залишу, бо Віктор Володимирович сказав приїхати.

По-материнськи чмокнувши мене в чоло, добра жінка змовницьки підморгує і залишає з роздумами наодинці. Коли вона зачиняє за спиною двері, я розтираю сльози і перевертаюсь на спину. Біла стеля над головою скидається на білий тунель в нікуди. Я живу без права на адекватне вільне майбутнє.
Але Люся знову має рацію. У будь-якому випадку я можу спробувати, гірше вже не стане.

Хоче ЕКЗ? Нехай веде до лікаря, а я на місці розберусь. Уявляю пику Богдана, коли покажу липову довідку про вагітність. Мовляв, дорогий законний чоловік, ти отримав дружину з причепом. Ох, було б прекрасно домовитись в клініці про допомогу.

Ідея видається хорошим варіантом нової втечі від Золотова, тому дівчинка в мені радісно плеще в долоньки.

Головне — вірити й сподіватись.

До теми штучного запліднення Богдан повертається через два дні. Із самісінького ранку він зазирає у кімнату і сповіщає, щоб була готова протягом години вийти до машини. Я тільки підриваю голову від подушки і проводжу його масивну фігуру заспаними очима. А потім дивлюсь на телефон. Пів на сьому ранку. Отже, у восьмій мій план реалізується.

Кров у передчутті кипить. Я скидаюся на потопельника, який в останню мить отримав рятівний круг і хапається за нього всіма силами.

Швидко приймаю душ, знаходжу футболку та джинси в гардеробі, волосся зав’язую у дитячі два хвостики. Загалом не вистачає окулярів до образу взірцевої школярки, адже я повинна розчулити лікарку, щоб написала фальшиву інформацію.

Вдасться! Все вдасться!

На першому поверсі Богдан очікує, походжаючи по передпокою. Він — сама доскональність і педантичність. Блакитна сорочка сидить ідеально на м’язистих плечах, а штани обтягують вузькі стегна. Волосся за звичкою зібране у пучок.

Ковзнувши по мені байдужим поглядом, рукою вказує на вхідні двері.

— Поснідаєш після огляду. Можливо, доведеться звати аналізи.

Ага, здам обов’язково! Натомість зображаю на обличчі маску покірності і навіть переляку.

Щоб пройти у двір, необхідно минути Золотова на порозі. Пройти, не глянувши на нього, не вдихнувши аромат мускусних парфумів, що вже переповнює легені. Не дихати, Адель!

— Ти що боїшся? — коли рівняюсь з чоловіком, його насмішкуватий голос звучить над головою.

Доводиться зупинитись та підвести очі.

Погляди двох стихій схрещуються, темрява поглинає блакить. Колючий, холодний, жорстокий. І цей монстр хоче стати батьком? Та в його душі немає нічого святого. Як і в душі мого тата.

— А ти не боїшся? — випалюю на одному подиху. — Я дитину народжуватиму. Та не знаю, що страшніше: пологи чи виховувати її разом з тобою.

— Не переймайся. Після народження сина, ти отримаєш безбідне життя в Європі.

— Що? — брови повзуть на лоб. Злість підбирається пекучими словами до язика. Ніколи не дозволю забрати найцінніше — малюка. — Я вийшла заміж за божевільного, який розглядає людей виключно як товар. Купив і продав!

Зараз я готова впитись нігтями в широку шию, видряпати мерзотнику очі.

На мить щось людське спалахує в темних вирвах і Богдан відходить вбік, звільняючи дорогу до машини. Він так  вміє - бути людиною?

В автівці я сідаю на заднє пасажирське сидіння, ближче до вікна. Однак дорогою раз за разом ловлю у дзеркалі дальнього вигляду погляди ненависного чоловіка, на що дую губи, злюсь на себе, на його красу, яку все-таки жіноча цікавість прагне роздивитись. Стоп! З такими темпами я сама перетворююсь на фанатку Богдана Золотова!

«Схаменись, дурепо! Вирішить, що запала на нього. Ох, Адель! Не про те думаєш». Біля самісінької лікарні я вкотре червонію, спіймана за мимовільним розгляданням.