РОЗДІЛ 4 "Зустріч з тобою"

АДЕЛЬ

Макар теж переодягнувся. Зараз на ньому поверх звичних широких джинсів красується білосніжна сорочка. В одній руці хлопець тримає кілька гелевих кульок, в іншій — крихітний кошик рожевих троянд. Чомусь пробігає паралель між ним і тим Богданом з дороги. Сорочки в чоловіків білі, але в них виглядають кардинально різними. Якщо Богдана річ гардероба доповнює, підкреслюючи фізичну і внутрішню силу, то Макар занадто худорлявий.

Хлопець з острахом зирить мені за спину.

— Привіт, коханий! Ну, чого застиг?

— Віктор Володимирович вдома? — коситься на автівку батькового друга.

Вхопивши під лікоть, затягаю всередину.

— У нього відвідувачі. Мабуть, засіли в кабінеті й не скоро звільняться. У саду ніхто не заважатиме, — киваю на кульки, стрічки, котрі міцно-міцно стискає побілілими пальцями.

— Я хвилююсь, наче знову складаю вступні екзамени, — видавлює Макар. Що казати, я сама ось-ось вибухну від напруги. Однак, спасувавши зараз, втрачу комп’ютерного генія.
Інколи дивуюсь, як життя зводить докупи протилежні характери. У мені живуть мінімум чотири стихії, тоді як толерантності і розсудливості Макара позаздрить найпрофесійніший політик. Навіть мій татко.

— Ми кохаємо один одного. Я з тобою.

Він шумно видихає.

Нервує.

Сад, розміщений за будинком, схожий на маленький парк. Ми називаємо територію у добрий десяток соток садом виключно через кілька фруктових дерев. Решта — рідкісні трав’яні насадження, до яких приклалась рука ландшафтного дизайнера. Серед карликових кущів та вистрижених садівником дерев ховаються і фігурки казкових персонажів, і різнобарвні квіти, і доріжки, і два фонтани, і лавки для відпочинку.

— Прогуляємось? —пропонує хлопець. Голос бринить наче натягнута струна. Погоджуюсь кивком голови. Розумію та відчуваю, наскільки йому складно перетнути межу особистого простору, стрибнути вище реальності, та пропозицію повинен зробити самостійно. Повинен зібратись з духом і вимовити заповітні слова.

— Адель, для мене ти означаєш дуже багато, — починає, зупинившись якраз навпроти вікон бібліотеки. Добре, хоч батько приймає гостей в кабінеті, не стане свідком зізнання, не перешкодить. Для тата я завжди залишатимусь маленькою дівчинкою, за яку звик приймати рішення. Тільки я давно виросла.

Одруження з Макаром стане першим кроком до самостійності.

— Ти теж моє все, — щиро зазираю у вічі, а у самої коліна трусяться.

Мить освідчення трепетна для кожної дівчини. Я не виняток.

— Будь ласка, одружімось…

І все. Ось так просто…

Будь ласка, одружімось.

З неймовірним поспіхом Макар дістає з кишені штанів чорну оксамитову коробочку, відчиняє. Супроти вечірнього сонця прикрашена дрібними камінчиками каблучка виблискує ніби зірка. Коханий не багатослівний, та його бентежний вигляд видає всі справжні почуття на серці.

— Адель, ти станеш моєю дружиною? Ти зробиш мене найщасливішим на світі?

Наче планета зупиняється. Довкола все перетворюється у кадр сповільненого фільмування.

— Так! Так, Макаре, я з радістю стану твоєю дружиною!

Повисаю в хлопця на шиї, притуляюсь до поголеної гладенької щоки. Я чекала цього моменту, цього шансу втекти з-під батькового контролю.

— Справді? — перепитує він, не втямивши до кінця моєї згоди.

— Так! — енергій киваю головою.

Коханий цілує в губи, а потім ми разом пускаємо у вечірнє небо принесені ним блакитні та рожеві кульки, котрі легкий подув вітру підносить вище будинку, аж до верхівок соснового лісу.

Дивимось услід і наші серця б’ються в унісон.

Я правильно зробила, що погодилась на пропозицію. У Макара — блиску майбутнє, він зуміє забезпечити молоду сім’ю. Крім того, рано чи пізно мій батько змириться з вибором єдиної дочки.

— Адель, ти найкраща у світі!

Несподівано коханий підхоплює на руки, кружляє, а коли мої ноги знову торкаються землі, дарує поцілунок — пристрасний, дорослий, занадто довгий і бентежний.

— Стривай, — злегка впираюсь долонями хлопцеві в груди. — Я не хочу йти до тата з червоними губами, соромно.

— Вибач, але я такий щасливий, що …

— Я теж, — весело сміюсь.

Сплівши пальці, кидаємось бігти до будинку. Мені абсолютно байдуже на зацікавлені погляди охоронців. Байдуже!

— Адель, — зупиняє Макар перед вхідними дверима. — А якщо Віктор Володимирович буде проти весілля? Якщо заборонить взагалі спілкуватись? Що тоді? Ми навіть не розглядали подібний варіант.

— Тоді втечемо, — бадьоро відповідаю. Я жартую, проте хлопець неабияк лякається.

— Втечемо? — перепитує з жахом. — Але я не залишу маму і молодшу сестру.

Макар не готовий заради мене піти супроти всього світу. Не готовий!

— Змириться. Я так і скажу: або виходжу зараз за тебе, або ніколи з ним не розмовлятиму.