Епілог

Люба

-         Максиме, чи згоден ти взяти за дружину Любов? – мелодичний голос реєстраторки заворожує. – І обіцяєш любити її і поважати, і в горі і в радості, в багатстві і бідності, і до самої смерті?

-         Так, - тверде і чітке слово говорить Максим.

На вигляд він зовсім схвильованих. А ось мене трясе, мов кленовий лист.

-         Любове, чи береш ти Максима за чоловіка і обіцяєш любити і поважати його, в радості і в горі, в багатстві і бідності, і поки смерть вас не розлучить?

У просторій широкій залі жіночий голос звучить дзвінко і розноситься по всіх кутках. Ці слова тут вимовляють кожного дня по декілька десятків раз. Та для мене вони перші і найголовніші.

-         Так, - тремтячим голосом промовляю.

-         Я оголошую вас чоловіком і дружиною, - святково говорить жінка пишних форм. – Можете обмінятись обручками і скріпити союз поцілунком.

Максим бере з оксамитовою подушки обручку і з легкістю натягує мені на палець. Я трохи нервую і ледь втримую в руках його, але зрештою справляюсь з завданням.

Мить ми дивимось один на одного. Такі красиві і щасливі. Максим у білій сорочці і чорних брючних штанах, я в легкій кремовій сукні. Ніяких пишностей ми не хотіли. Все зробили тихо і скромно.

Максим нахиляється і ніжно цілує. Я піддаюсь до нього в обійми. Його губи ласкають мої і я тану від хвилюючих відчуттів.

Потім ми повертаємось до гостей. Лише найрідніші люди, нікого зайвого.

-         Діти мої, вітаю вас, - першою підбігає тьотя Надя і заціловує нас у щоки. – Яка я щаслива за вас. Нехай все у вас буде добре. Любіть одне одного і цінуйте кожен день проведений разом.

Вона заливається сльозами і відходить. Потім підходять інші гості і починають нас вітати теплими словами. Моя мама теж починає плакати, а сестра Максима задоволено посміхається.

-         Я не розумію, чому ви не хочете святкувати, - бідкається мама, коли ми виходимо з будівлі. – Це якось не по-людськи. Хоч би невеличке кафе замовили, родичів покликали.

-         Тому що так ми вирішили, - вкотре пояснюю їй. – Ми не хочемо пишностей. І в нас свої плани. Як приїдемо, з вами обов’язково посидимо.

-         Правильно робите, - підтримує Рита. – Відірвіться по повній у весільній подорожі. Замість того, щоб розважати гостей, котрих половину толком не знаєш, краще погуляти так, щоб запам’ятати на все життя.

-         Вибачайте, але наша подорож розпочинається зараз, - говорить Максим. – Тож побачимось через два тижні.

Він обіймає мене за талію, цілує в шию і веде геть від родичів, до своєї машини, в котрій все вже підготовлено до поїздки. Валізи з речами складені у багажнику і на задньому сидінні.

-         Гарно вам відпочити і щасливої дороги! – кричить в слід тато і я махаю їм рукою на прощання.

Як тільки опиняємось в машині, Максим заводить мотор і тисне на газ.

В нас був такий план. Тихо розписатись і рушити у подорож по країні, побувати у наймальовничих місцях. Я довго вибирала куди хочу, відзначила те, що сподобалось. Знала лише одне - гори і море мають бути обов’язково.

Почувши наші наміри, мама довго вмовляла на звичайне весілля з гостями і кафе. Так як у всіх. Та я її не слухала. Ми хотіли зробити так, як хочемо самі. І провести час лише вдвох, насолоджуючись природою нашого краю, це все що ми хотіли.

-         Ну що, готова до захопливої подорожі? – запитує Максим, кермуючи по вулиці міста.

-         З тобою хоч на край світу, - промовляю завзято.

Він ніжно посміхається і кладе руку мені на коліно. Тепло від його долоні розноситься по тілу, приносить спокій і радість. Тепер він мій законний коханий чоловік.

На перехресті Максим повертає на право і раптом різко тисне на гальма. На зебру не зрозуміло звідки вискочила молода дівчина. Вона завмирає біля бампера машини і зляканими круглими очима дивиться на водія. 

-         От неуважне дівчисько! – викрикую я з переполоху.

Ще декілька сантиметрів і ми б її збили. Серце калатає від хвилювання, по тілу біжать мурашки. Переводжу погляд на Максима, а він загадково посміхається.

Отямившись, дівчина прямує далі, а ми повільно рушаємо з місця.

-         Чому тобі весело? Ми могли її переїхати, - обурююсь на нього.

-         Так само я думав про тебе, в той день, коли ти вибігла на дорогу і ми познайомились.

Відкриваю рота, щоб заперечити, але замовкаю. Він має рацію. Той день був не звичайний, весь час зіштовхував нас з Максимом. Можливо, якби я тоді не була такою розсіяною і не поспішала, ми б розминулись і наші шляхи ніколи б не перетнулись.

-         Тільки цього разу дівчині нічого не світить. Водій вже зайнятий, - бурмочу з легким роздратуванням.

-         Так, він повністю твій і законом і духовно, - заспокоює коханий.

Мені подобається, коли Максим так говорить, тому задоволено відкидаюся на спинку. Уважно розглядую золоту обручку на пальці і розумію, що зараз найщасливіша жінка на світі.

-         Я тебе сильно кохаю, Максиме, - говорю, розчулена сильними почуттями.

Максим повертається до мене, в його погляді стільки ніжності і тепла.

-         Я тебе теж кохаю, Люба.

Скоро ми залишаємо місто позаду, а попереду відкривається краєвид золотистих пшеничних полів. Я опускаю вікно, свіже повітря вривається в салон і хаотично скуйовджує моє волосся. Максим вмикає тиху романтичну музику і ми мчимося у незвідану далечінь, на зустріч спільного майбутнього.