Розділ 29

Люба

У ветаптеці стоїть сильний, аж їдкий запах комбікорму. Коли я заходжу всередину, дзвіночок не дверях дзвінко сповіщає про мій прихід. Покупців немає, тому вільно проходжусь по широкій залі, розглядаю полки з медикаментами, а також різноманітний інвентар для тварин.

-         Доброго дня. Що вас цікавить? – молода дівчина за прилавком привітно мені посміхається.

Я повертаюсь до неї. Відразу її не помітила, можливо через її маленький зріст, а може занадто сильно захопилась великим асортиментом аптеки. Вона найбільша, з яких я бувала.

-         Я по оголошенню. Вам ще потрібен працівник? – запитую у неї.

Моє здоров’я покращилось і я відразу почала шукати роботу. Хоч Максим наполягав ще відпочивати, та далі сидіти на його шиї не можу. Мені вже соромно. Як на вдачу побачила оголошення, що до цієї аптеки потрібен продавець. Як ветеринар, я можу справитись. До того була на співбесіді в ветлікарні, та навряд чи мене візьмуть, сказали, що подзвонять.

-         Так, мені потрібна напарниця, - радісно щебече дівчина. Вона досить молода, можливо ще двадцяти немає. – Іноді тут стільки людей, що я не можу дати ради.

-         Я б хотіла спробувати у вас працювати. Я ветеринар по професії. З ким можна поговорити? Власник є на місці?

-         Власник мій батько і він рідко тут буває. Зазвичай всім завідую я. То ж можемо з вами вирішити усі питання. Ветеринар нам би не помішав, іноді приходять з такими проханнями, а я не знаю, що відповісти. Я теж навчаюсь на ветеринара, але ще багато чого не знаю.

Я підходжу до неї ближче. Дівчина наче привітна і доброзичлива. Після роботи з Вікторією мене більше цікавить людина, з якою треба працювати, ніж величина зарплати.

-         Які ваші умови? – цікавлюсь. Якщо візьмуть, можна спробувати.

-         Графік з дев’ятої до шостої, з понеділка по п’ятницю. Якщо треба додатковий вихідний, немає ніяких проблем. Зарплата досить пристойна, ставка плюс процент з виробітку. Якщо хочете, можете хоч зараз спробувати. Якщо сподобається, залишайтесь. Мене звати Віта. Я все покажу і розкажу.

-         Я Люба. І можна на ти,- привітно говорю і посміхаюсь. - Давай, трохи попрацюємо.

Дівчина ще ширше посміхається і впускає мене за прилавок. Вона приносить з підсобки зелений халат, як у неї. Як тільки я його надіваю, дзвіночок сповіщає про мого першого клієнта.

В аптеці я залишаюсь до шостої години. Мені подобається ця робота, а Віта задоволена, як я працюю. Ми швидко знаходимо з нею спільну мову, і вже до кінця дня розмовляємо, наче давні подруги.

-         Чекаю тебе завтра о дев’ятій, - говорить вона, замикаючи двері аптеки. - Я повідомлю татові, що знайшла собі напарницю. Він привезе усі необхідні документи і оформить тебе на роботу.

-         Обов'язково прийду. Мені сподобалось з тобою працювати. Надіюсь я підійду твоєму батькові і він не вижене мене.

-         Ти що? Він у мене дуже добрий. Та й напарницю вибираю я, а не він.

-         Тоді добре. Завтра зустрінемось.

Прощаюсь з Вітою і йду на зупинку. Аптека у іншому районі міста і треба буде добиратись маршруткою. Не встигаю зробити декілька кроків, як дзвонить телефон. На екрані висвітлюється номер Максима.

-         Ти де? Я приїхав раніше додому, а тебе немає.

Чую хвилювання в його голосі. Невже він постійно буде няньчитись зі мною, наче з малою дитиною?

-         Я у місті. Зараз приїду. У мене для тебе новина.

-         Що за новина? Щось сталось?

-         Все добре, - заспокоюю. - Приїду все розкажу.

Вимикаю телефон. Якраз приїжджає потрібна маршрутка і я в неї сідаю.

Вдома Максим зустрічає мене знервований. Він оглядає мене з ніг до голови і міцно обіймає.

-         Я не знав, що думати, - шепоче на вухо.

Так, я йому не сказала, що відправлюсь на пошуки роботи, але це не повід так себе накручувати.  відсторонююсь від нього і заглядаю в очі.

-         Максиме, твоя пташка вилікувала крило і тепер може покидати твоє комфортне і тепле гніздо, - говорю з ним, як з малою дитиною. - І тобі не треба кожного разу викликати слідчу групу, коли не застаєш мене в дома.

-         У твоїх словах перебільшення.

-         Так, але саме так все виглядає.

-         Просто я звик, що завжди поруч і нікуди не діваєшся, - важко зітхає. - Де ти була?

-         Я шукала роботу, - задоволено говорю, відриваюсь від його обіймів і йду на кухню. - І знайшла. З завтрашнього дня виходжу.

Максим слідує за мною, я чую його важкі кроки. Підходжу до плити, запалюю конфорку, щоб підігріти заздалегідь приготовлену страву.

-         Яка ще робота? - його тон не дуже задоволений.

Знаю, його б воля, залишив би мене замкнену в квартирі до кінця моїх днів. Та багато чого він хоче. Я зроблю так, як вважаю за потрібне.

-         Буду працювати у ветаптеці, - задоволено промовляю і повертаюсь до нього.

І натикаюсь на його грудну клітку. Він підійшов досить близько, щоб відчула тепло його тіла і важке дихання.

-         Ти ще не здорова для роботи.

-         Максиме, я почуваюсь добре і впевнена, що вже зможу заробляти на себе. Скільки можна сидіти на твоїй шиї? Я наче той паразит.

-         Ти моя кохана дівчина, - міцно стискає вище ліктя і нахиляється ближче. - І для тебе мені нічого не шкода. Чи тобі зі мною не добре?

-         Авжеж добре. Але я хочу бути самостійною, заробляти на себе, а ще я зможу винаймати житло і перестану бути тобі тягарем.

Максим незадоволено зводить брови. Він стискає мою другу руку і різко підштовхує до себе ближче.

-         Ясно, я бачу ти мене зовсім не зрозуміла, - серйозно промовляє.

Він веде мене до столу, примусово садить на стілець. Я здивована його різкістю і поспішністю. Відкриваю рота, та він притуляє до моїх губ палець, змушує мовчати.

Максим опускається переді мною на коліна, кладе долоні мені на стегна, ніжно стискає.