Розділ 28

Люба

У ванній кімнаті дуже яскраве світло, через що моя шкіра виглядає блідою з сіруватим відтінком. Спускаю з лівого плеча халат і дивлюсь на відображення в дзеркалі. Кругла рожева пляма сильно кидається в очі. Сьогодні вперше я уважно розглядаю поранення, раніше його завжди уникала поглядом. Був якийсь страх подивитись в те місце, яке могло бути причиною мого останнього подиху. Знадобилось більше місяця з того випадку, щоб нарешті взяла себе в руки і глянула страху в очі. Випуклі червоні рубці ще досить виразні, але болі вже не відчуваю. Легенько торкаюсь пальцями, проводжу по ніжній подразненій шкірі. Розумію, що це залишиться зі мною на все життя, як нагадування - життя непередбачуване і може статись будь-яка ситуація.

Насовую халат на місце, закриваю плече і міцно стискаю пояс. Швидко чищу зуби, вмиваю обличчя прохолодною водою і виходжу з ванни.

Максим вже готовий іти на роботу, одягнений у сіру сорочку і джинси. У коридорі підходить до мене, обдає приємним ароматом парфумів, обводить рукою талію і цілує легенько в губи. Дуже не хочеться, щоб він йшов і залишав мене саму.

-    Сьогодні постараюсь прийти раніше, - обіцяє, наче почув мої думки. - Вийдемо в місто, прогуляємось. Для цього погода просто чудова.

На дворі вже літо, а я ще навіть толком його не відчула. Іноді виходжу на балкон, але на довгі прогулянки мене не вистачає, сили швидко закінчуються.

-   Гаразд, - киваю йому. - Буду чекати з нетерпінням.

- Обожнюю, коли ти мене зустрічаєш, - міцніше притискає до себе. – Від коли ти в мене, я кожного дня поспішаю додому. Раніше намагався затриматись по-довше, а зараз з нетерпінням чекаю закінчення робочого дня.

- То я заважаю тобі працювати, - грайливо говорю і проводжу пальцями по його підборіддю.

- Ти принесла сенс у моє життя, - палко промовляє. – Ти головніша за роботу.

Максим ще раз цілує в губи і виходить з квартири.

А я одягаюсь і починаю займатись звичними справами. Прибираю трохи у кімнаті, а потім йду на кухню. Помаленьку, з відпочинками я все ж таки доварюю страву. Знаю, Максим знову прийде і буде сваритись, щоб нічого не робила. Та я його не слухаю. Намагаюсь трохи зайняти себе хоч чимсь, інакше не знаю, як далі буду вставати на ноги.

Потім йду у кімнату, лягаю, щоб відновити сили. Вмикаю телевізор і без особливої цікавості перемикаю канали. Там не показують нічого, що може привернути мою увагу. Набридло марнувати дні ось так. Як тільки видужаю, піду шукати нову роботу.

Не проходить і десяти хвилин, як в двері дзвонять. Дивуюсь, хто б це міг бути. Максим навряд чи до обіду повернувся. Може Рита привела свого бешкетника. Іноді вона залишає його зі мною, коли ніде діти. І Дмитрик мене розважає. Ми весело проводимо час, граємось. Іноді він розповідає свіжі новини зі школи, а я уважно слухаю.

Потихеньку встаю і йду відчиняти. Після недовгої роботи рана болить і зводить плече. Та я терплю і стараюсь не пити знеболюючого. Я їх так досить вживала останнім часом.

Відчиняю двері і завмираю, широко розкривши очі. Такого гостя я ніколи б не очікувала. Віра стоїть переді мною у звичайній футболці і спортивних штанах, волосся заплетене у тугу косу. Її простий вигляд шокує не менше за її прихід сюди.

- Привіт, - тихо вітається і несміло дивиться на мене.

Я її не бачила ще з останньої нашої розмови. Її намагання повернути Максима зазнали невдачі, а зі мною вона не зв’язувалась. Навіть до лікарні так ні разу і не прийшла. Хоч я впевнена, що Аркадій сказав, що зі мною сталось. Ми з ним залишились друзями і він часто мене навідував.

Як виявилось Віра не тільки жахлива подруга, а й як людина не дуже.

- Чого прийшла? – не приховую свою недоброзичливість. – Якщо до Максима, то його немає в дома.

Спираюсь на двері, стояти довго важко, плече починає боліти сильніше.

- Я не до нього, а до тебе, - нарешті вона наважується глянути мені в очі.

Невже в її погляді помічаю каяття? Чи може просто привиділось?

- І чого ти хочеш? – схрещую на грудях руки.

- Може ми поговоримо?

- А ми маємо про що?

- Я хочу вибачитись, - вона робить благаючий вираз обличчя. – Прошу тебе.

Вона ніколи ні про що мене не просила. Декілька секунд вагаюсь, чи варто з нею зв'язуватись і нарешті відходжу в сторону, пропускаю її всередину. Не знаю, можливо потім пошкодую про свій вчинок, та якщо не вислухаю теж буду шкодувати.

- Проходь, - сухо промовляю. – Але швидко. У мене не має на тебе багато сил.

Веду її на кухню, у кімнату не пускаю. Немає чого їй розглядати, як ми з Максимом живемо. Я їй продовжую недовіряти.

Сідаю на диванчик, вона присідає на стілець навпроти. Не пропоную їй ні чаю, ні кави, нехай розуміє, що вона не бажана гостя.

- Говори, я слухаю, - нетерпляче промовляю, хочу скоріше позбутись її. Щоб вона не сказала, мені це вже не цікаво.

- Я хочу попросити у тебе пробачення, - тихо говорить і нервово мне руки. - За все. Ти мене напевно ненавидиш і це справедливо. Я була ще тим стервом. Але пробач мене, якщо зможеш.

- Тебе хтось змусив це говорити? – прищурюю на неї очі.

- Чому ти так думаєш? – дивується Віра.

- Тому що дивно чути від тебе такі слова. Де та самовпевнена і пихата красуня, котрій я в ноги не годжусь?

Вона прикриває очі і качає головою. Це називається правда очі колить.

- Так, я наговорила тобі різної гидоти. Я була сильно зла.

- А ти знаєш, Віро, що коли людина злиться, перестає себе контролювати і говорить те, що в неї справді на думці. Дякую, ти відкрила мені очі. Тепер я знаю, що Максим для мене важливіший за нашу дружбу. Можна сказати, ти сама до нього підштовхнула.

Сподіваюсь на бурхливу реакцію, на її звичайну поведінку. Але Віра продовжує спокійно сидіти. Зараз вона нагадує маленьку дівчинку, яка провинилась і покарана за це.

- Я тоді думала, що права. І хотіла добитись свого.

- А зараз що змінилось?

Віра важко зітхає.

- Я довго на тебе злилась через Максима, через те, що пішла проти мене. А потім почула, що з тобою сталось і злякалась. Зрозуміла, що можливо остання наша розмова закінчилась сваркою і звинуваченнями. Вибач, що не приходила до тебе до лікарні. Боялась, що ти не захочеш мене бачити, не хотіла тебе нервувати. Та й сюди наважилась не відразу прийти. Я розумію, ти зі мною більше не хочеш спілкуватись, сама винна, але хоча б прийми мої вибачення.