Розділ 23

Люба

Сьогодні недільний ранок і я прокидаюсь неймовірно щасливою. Останнім часом я кожен день зустрічаюсь з Максимом. Він забирає мене з роботи, іноді ми гуляємо, іноді вечеряємо в кафе, а бувають дні, коли йдемо до мене або до нього додому, готуємо щось смачненьке і цілий вечір ніжимося у ліжку.

Стільки щастя я давно не відчувала. Іноді навіть страх бере, що все може закінчитись. Може трапитись що завгодно і ми знову можемо втратити один одного. В такі миті намагаюсь себе заспокоїти, проганяю недолугі думки і згадую, що Максим мене кохає і я скоріше всього його теж. Ці слова я йому ще не говорила, та часто бачу по його очах, що він цього чекає. Обов’язково скажу. Інакше що це може бути, як не кохання? Не можу без нього ні хвилини, чекати наших зустрічей нестерпно важко, а коли приходить час розлучатись, все б зробила, щоб цього не сталось.

Весь ранок готуюсь до приходу Максима. Він обіцяв приїхати і ми проведемо весь день разом. Встигаю якраз трохи прибрати в квартирі і привести себе до ладу, як в двері дзвонять.

Наше привітання це довгі пристрасні поцілунки. Я до них вже так звикла, що іншої зустрічі навіть не уявляю.

Потім веду його на кухню, де закипів чайник, роблю нам каву і ставлю на стіл печиво.

-         Що будемо сьогодні робити? – запитую присідаючи поруч зі своїм хлопцем.

Весь цей час він не зводив з мене очей і це мені неймовірно подобається. Максим нахиляється і цілує у щоку. Не може і хвилини без дотиків.

-         Плани дещо змінились, - важко зітхає і я напружуюсь. – По дорозі до тебе подзвонила моя сестра. Її терміново викликали на роботу, а з малим немає кого залишити.

-         Зрозуміло, - розуміючи киваю, та розчарування не приховую. – То ти заїхав на п’ять хвилин?

-         Маю до тебе пропозицію. Чи не хочеш провідати свого давнього пацієнта? Впевнений, Сосиска і Дмитрик будуть раді з тобою зустрітись.

-         Ти хочеш, щоб я їхала з тобою?

Максим задоволено киває і кладе печеня у рота, потягує гарячий напій.

-         То їдемо, - схвильовано говорю.

Всю дорогу до сестри Максима я сильно нервуюсь. Не знаю, як прийме вона мій несподіваний прихід, адже я чужа і з нею ще не знайома.

Двері нам відчиняє пухкенька світловолоса жінка приблизно мого року. Вона дивиться на мене і щиро посміхається.

-         Ти приїхав з підтримкою. Чудово, - привітно говорить вона. – Проходьте. Я Рита, сестра Максима.

-         А я Люба, його...

-         Вона моя дівчина, - договорює замість мене Максим.

Бере мене за руку і веде у квартиру. Рита поруч з нами задоволено посміхається.

-         Я дуже рада познайомитись з тобою, Люба. Нарешті ви разом і мій брат перестане хандрити.

Здивовано дивлюсь на Максима, а він лише знизує плечима.

Нам на зустріч вибігає хлопчик років шести, а за ним знайома мені такса. Побачивши мене, малий різко зупиняється і тулиться до ноги матері.

-         Дмитрик, мій син. Він соромиться нових людей, але це швидко проходить. Не опам’ятаєшся, як він буде тебе тягнути у свою кімнату погратись з ним.

Рита скуйовджує малому волосся і залишає його, веде нас у вітальню. Її квартира скромніша ніж у Максима, менша по розмірах і меблі давніші. Оглядаюсь навколо, багато жіночих і дитячих речей. Чоловічої присутності не помічаю. Думаю, вона живе тут з малим сама, та запитувати таке соромно.

-         Максиме, ти все знаєш що і до чого, - говорить господиня і піднімає з дивану досить об’ємну жіночу сумку. – А ти Любо, не соромся. Почувайся як в дома. Коли повернусь, посидимо, поспілкуємось.

-         Іди вже на свою дорогоцінну роботу. Ми з усім справимось, - підбадьорює її брат.

Рита підморгує йому і швидко покидає нас. Ми залишаємось на одинці з малим хлопчиком, котрий стоїть в дверях і недовірливим поглядом дивиться на мене.

-         Знайомся Дмитрику, це тьотя Люба. Вона особистий лікар Сосиски і прийшла його провідати, - говорить Максим до настороженого хлопчика.

-         Хіба у собак є особисті лікарі? – прищурює допитливі очі.

-         У Сосиски є, - посміхається мій хлопець. – Ти ж дозволиш його оглянути?

Малий невпевнено оглядається на песика, котрий крутиться біля його ніжок. Потім він підносить погляд на мене і ледь помітно киває. Посміхаюсь йому і присідаю поруч, мну песика за вуха, гладжу животик. Тваринка активна і весела, видно що він повністю здоровий.

-         У тебе гарний собака, - привітно говорю Дмитрику. – І кличка в нього цікава. Сосиска.

-         Це я його так назвав, - хвалиться хлопчина. Він хапає пса на руки і тицяє його мені. – Ось бери. Можеш з ним погратись.

Беру Сосиску і він відразу починає тикатись мокрим носом мені в шию, через що не можу стримати сміх.

Не проходить і пів години, а ми з Дмитриком вже найкращі друзі. Він веде нас у кімнату, показує всі свої іграшки і просить з ним погратись.

Максим відмовляється як може, тому вся увага дитини припадає на мене.

До того часу поки повертається Рита я повністю вимотана активністю Дмитрика. Ми з ним переграли усі ігри і передивились усі іграшки.

-         Добре, що ти вже є, - з полегшенням зітхає Максим до сестри. – Нарешті увага моєї дівчини повернеться до мене.

-         Та годі тобі. Ти так з нею проводиш весь вільний час, - сміється Рита.

-         А мені завжди мало, - Максим ловить мене за руку і тягне до виходу.

За нами біжать мої нові маленькі друзі. Сосиска хапає за ногу, Дмитрик проводжає сумними очима.

-         Куди ж це ви? – обурюється Рита. – Я хотіла почаювати з вами. Ближче познайомитись з Любою.

-         Ще встигнеш, - відмахується Максим рукою. – З Любою моя черга проводити час.

Ми так швидко покидаємо квартиру, що я навіть не опам’ятовуюсь. Максим веде мене у інший під’їзд і я розумію, що ми йдемо до нього додому.

Зачинивши двері на ключ, він тулиться до мене усім тілом, вдихає запах мого волосся. Потім цілує шию, спускається до ключиці. По шкірі біжать мурашки і я схвильовано видихаю. Його близькість змушує забути все на світі. Усю свідомість заповнює тільки він.