Розділ 17

Люба

У супермаркеті грає тиха заспокійлива мелодія, а занадто яскраве світло разить очі. Я повільно ходжу з пластиковим кошиком по відділеннях, скуповую необхідні продукти. Мій список невеликий, хліб, масло, молоко. Коли доходжу до овочів, зупиняюсь. Максиму вітаміни не завадять, може купити йому.

Сьогодні збираюсь його навідати. Учора з ним була сестра, тьотя Надя казала. Годину тому Аркадій подзвонив і сказав, що зайнятий, тому він навіть не дізнається про мій візит. Не хочу його нервувати, знаю, як він відноситься до моїх з Максимом зустрічей.

Все ж таки беру банани і апельсини, та прямую до каси. Розплачуюсь тими залишками грошей, що ще є в гаманці. Зарплата буде лише через декілька днів. Знову прийдеться позичати у Віри.

На хвилинку заходжу додому і відразу їду до Максима. Він живе в іншому районі, добиратись не далеко. День доходить до вечора, та я думаю довго в нього не затримаюсь. Допоможу поміняти пов’язку, перевірю чи п’є таблетки і відразу назад.

Максим зустрічає мене в гарному настрої. Одягнений у спортивні домашні штани і все. Його тіло гарно підтягнуте і заманює мій погляд в свою сторону. Пов'язки через весь живіт вже немає, лише широкий пластир там, де рана.

-         Дивно, сьогодні без контролю? - саркастично запитує і демонстративно заглядає за двері, перш ніж їх зачинити.

-         Жартівник, - хмикаю і закочую на його слова очі. - Я бачу ти швидко йдеш на поправку, якщо маєш бажання мене підколювати.

-         Без образ, просто запитав, - качає головою і робить вигляд, наче я неправильно його зрозуміла.

Протягую йому пакет з фруктами, він приймає подарунок. Веде мене на кухню.

-         Я лише на хвилину. Хотіла провірити як ти і чи не потрібна моя поміч.

Прискіпливим оком оглядаю плиту і стіл, відчиняю холодильник. Дивлюся, чи є у Максима приготовлена їжа, адже я обіцяла лікареві слідкувати за ним.

-         Ти вчасно прийшла, - хитро посміхається. - Люба, ти потрібна мені в ванній кімнаті.

Я перестаю ходити по кухні і різко повертаюсь до нього. Його задоволене обличчя мені зовсім не подобається. Де той Максим, що недавно лежав і страждав від болю і жару? Напевно має міцний організм, швидко відновлюється.

-         Що це ти собі надумав? - підозріло прищурюю на нього очі. - Якщо ти думаєш, що я дозволю себе торкатись, то ти сильно помиляєшся. У мене є Аркадій.

-         Ні, я хочу, щоб ти мене торкалась, - говорить повільно з придихом і підходить ближче, нахиляється. Я завмираю, затамовую подих, лиш би не торкався, бо не знаю чи вистою. В собі зовсім не впевнена. І навіщо прийшла? - Розумієш, хотів помити спину, а дістати через рану не можу. Допоможеш?

І в кінці жартівлива посмішка.

От негідник, вирішив познущатись на ді мною, випробувати мою волю. Гаразд, отримає, що хоче.

-         Ходімо. Чому б не допомогти, - дарую йому виразний погляд, обходжу і прямую в ванну.

Яскрава біла плитка на стінах робить приміщення просторішим, ніж воно є. Та коли за мною заходить Максим і зачиняє двері, мені різко стає тісно і нічим дихати. Він займає весь простір і неможливо не торкнутись його.

-         Надіюсь, ти роздягатись не будеш, - нервово промовляю.

Як би я себе не тримала в руках, все одно поруч з Максимом відчуваю неспокій.

-         І не надійся, - зиркає нахабними очима. - Перед чужими дівчатами не оголююсь.

Ці слова заганяють мене в фарбу і він це бачить. Задоволено тягнеться до рушника, котрий висить на сушці поруч зі мною, наче випадково, торкається мого плеча. Потім як ні в чому не бувало повертається до раковини і починає його мочити.

-         Поки що мочити рану не бажано, - говорить не обертаючись. - Потреш мене вологим рушником.

Я киваю, хоч він цього і не бачить.

-         Зможеш це зробити? - перепитує і подає рушник.

-         Чому б ні. Нічого важкого, - намагаюсь говорити байдуже.

Поки тру Максиму спину, в голові випливають наші поцілунки. Вся ця ситуація здається неоднозначною. Можливо не треба було приходити. Можливо Аркадій правий, мене не можна залишати з Максимом на одинці. Але що робити, якщо ноги самі до нього несли.

На щастя всі мої недолугі переживання перериває дзвінок у двері. Я завмираю, прислухаюсь, Максим теж не спішить виходити. Дзвінок повторюється.

-         Хтось прийшов, - озвучую очевидну річ.

Він повертається до мене, хмуриться.

-         Може Слава. Іди відчини, я зараз вийду.

Я з радістю вискакую в коридор, лиш би не залишатись з Максимом в тісній ванній кімнаті більше ніж секунди. Відчиняю двері і вся моя радість зникає миттєво. В квартиру по хазяйськи заходить Віра з широко розплющеними від подиву очима.

-         Ти що тут робиш? – її тон зовсім не дружелюбний і я чудово її розумію.

Роблю крок назад, опиняюсь поруч з Максимом, котрий слідом за мною вийшов з ванни.

-         Цікаво як тебе сюди занесло? – холодно запитує він. – В останню нашу розмову ти сказала, що поліцейський занадто дрібна для тебе рибка.

О, не думала що в них такі непорозуміння. Здається я зараз попаду в центр гарячої перепалки.

-         А ти відразу і образився, - кривить вона свої ідеальні губки. – Може я сказала від злості. А ти пропав. А тут Аркадій говорить, що тебе ранили і ти лежиш з діркою в животі. Вирішила провідати, – вона кидає на мене важкий вбивчий погляд. – Але я бачу про тебе є кому попіклуватись.

-         Я не хочу зустрічатись з дівчиною, яка мене не поважає, - лунає непривітний голос поруч зі мною.

-         Тепер я бачу причину зміни твоєї поведінки. Що вона тут робить?

-         Віра, я просто йому допомагаю. Нічого такого, - намагаюсь виправдатись.

Адже добре розумію ситуацію. Вона бачить мене у його квартирі, а Максим як на зло в одних спортивках, напівголий і вологий. Подруга багряніє, стріляє в мене шаленим поглядом. Ще ніколи вона на мене так не дивилась.

-         Стерво ти, а не подруга, Любка. Я так і знала, що є причина холодності Максима, та навіть би не подумала, що це ти. І як тобі не соромно? Запудрила мозок Аркадію, а тепер моєму хлопцеві.