Розділ 15

Люба

-         Чого це ти маєш ним опікуватись? – продовжує свою мантру Аркадій.

Сьогодні понеділок і Максима виписують. Він подзвонив мені і попросив допомогти дібратись до квартири, так як сестру не відпустили з роботи, а тітка знову симулює зі здоров’ям. Знає, що він звернеться до мене. Пообідді у нас клієнтів немає, тому Вікторія на диво з легкістю мене відпустила.

А ось Аркадій не задоволений ситуацією і приїхав до мене додому, щоб відговорювати.

Після четверга я Максима більше не провідувала. Наскільки знаю, була в нього сестра, а вчора їздила тьотя Надя. І весь той час я все думала як він там. Тому, коли на екрані висвітилось його ім’я, навіть зраділа.

-         Бо мене попросили. Я не могла відмовити.

Це трохи не правда. Авжеж могла всього цього не робити, та совість моя не дозволила бути байдужою. А можливо ще не вщухлі почуття.

-         Я не хочу, щоб ти з ним зустрічалась, - вимагає мій хлопець.

Він спостерігає, як я переодягаюсь у зручний одяг і з кожною секундою хмуриться все більше.

-         Ревнуєш? – посміхаюсь, цілую у губи, намагаюсь розрядити обстановку.

-         Авжеж ревную, - серйозно зізнається. - Якби ж я не знав вашу історію. Але я знаю. Я бачив, як він дивився постійно на тебе.

-         Після того дня між нами нічого не має. Я хочу допомогти йому просто як людині. Я з тобою. Тобі нічого хвилюватись.

Аркадій прищурює очі, напевно вагається чи довіряти мені. У випадку з Максимом, навіть я не впевнена, чи довіряю собі.

-         Добре, тоді я поїду з тобою, - оголошує рішення. - Надіюсь мішати не буду?

-         Навіщо тобі це? - дивуюсь.– Що ти там будеш робити?

-         Теж допоможу, - гордо підносить підборіддя. - Я теж можу бути доброзичливим.

Я погоджуюсь, лиш би Аркадій заспокоївся.

У палаті знаходиться один Максим. Ліжко його сусіда пусте, напевно вже виписали.

Я заходжу перша, Аркадій слідує за мною. Максим сидить одягнений у футболку, светр тримає у руках з задуманим виразом обличчя. Він підносить погляд і очі його сяють від радості. Та глянувши на Аркадія все зникає.

-         Група підтримки? - саркастично запитує  і кривить губи.

Ігнорую його слова, підходжу ближче, забираю у нього светр. Розумію, що він не може сам його одягнути.

-.         Через рану не можу піднести високо руку, - пояснює і коситься на мене. – А тітка як на зло передала лише це.

-         Тобі допомогти?

Не чекаючи дозволу, просовую горловину крізь його голову. Потім він повільно піднімає праву руку і акуратно пропихає у рукав. З лівою рукою іде швидше. Максим піднімає на мене круглі сумні очі і кривиться від болю. В такий момент мені його шкода. Хочеться пожаліти, та уважний погляд Аркадія не дозволяє промовити еі слова.

-         Я відчуваю себе малою дитиною, - жаліється. -  Ненавиджу бути безпомічним. Цей стан мене пригнічує.

-         З часом тобі стане краще. Лише трохи терпіння, - лагідно промовляю, хочу його підбадьорити.

-         Нажаль терпіння в мене ніколи не було.

Дивлюсь на нього зверху в низ. Розглядую схудле обличчя, бліду шкіру, круги під очима. Виглядає він не важно. Поранення підкосило міцного, здорового поліцейського. Знадобиться час, щоб відійти і продовжити звичне життя. Та Максим не любить чекати.

-         Терпіння завжди винагороджується, а імпульсивність призводить до проблем. Хіба ти цього не знаєш?

Я здивовано дивлюсь на Аркадія, котрий підійшов до ліжка і вирішив пофілософствувати. Його погляд крізь окуляри не відривається від Максима.

-         Студенти зараз такі розумні. Вчать жити дорослих чоловіків, - різко говорить Максим і дарує моєму хлопцеві недоброзичливий погляд.

-         Для того я і навчаюсь, щоб бути розумним, - кривить губи Аркадій.

-         Поки ти навчаєшся і роздумуєш, життя проходить повз. Доля іноді така підступна, треба її ловити.

Максим встає. Тепер він височіє над нами обома. Відчуваю напругу у повітрі. Чоловіки явно не збираються мирно існувати.

-         Максиме, давай допоможу зібрати твої речі, - вмішуюсь між ними.

Беру в руки плед, котрий лежить зім'ятий на ліжку, починаю його акуратно складати. Максим забуває про Аркадія і допомагає мені. У суконну тьоті Надіну сумку ми збираємо все що є у тумбочці. Деякий одяг закидаємо у невеличку дорожню валізу, котру я дістаю з-під ліжка. Весь цей час Аркадій мовчки за нами спостерігає. Шкірою відчуваю його прискіпливий погляд. Він наче вишукує між нами зв’язок, щоб потім доводити, що він був правий і залишати мене з Максимом не можна. Ця його нерухома поза дратує, але мовчу. З присутністю Аркадія, вся ця допомога Максиму стає тягарем.

-         Зараз прийде лікар. Потім я задзвоню другові і він нас завезе, - говорить Максим, коли все вже стоїть зібране і готове.

Він присідає на ліжко, бачу, що він вже стомився і рана напевно болить. Сідаю поруч з ним, Аркадій продовжує стояти в стороні, незвично похмурий і мовчазний.

Якраз в цей час заходить лікар. Коренастий чоловік середнього зросту з широкою посмішкою на обличчі.

-         Ну що Максиме? Готовий їхати додому? - весело говорить і засовує руки в кишені білого халату. - Он і друзі вже за тобою приїхали.

-         Ви авжеж, хороша людина, але до вас краще більше не потрапляти, - привітно відповідає Максим і піднімається на ноги.

-         Будь більш обережнішим і забудеш сюди дорогу, - сміється лікар. - Хоч з твоєю роботою це зробити досить важко.

-         Дякую вам за все, - Максим тисне йому руку.

Лікар оглядає всіх поглядом, зупиняється на мені.

-         Ти його дівчина?

Від несподіваного запитання різко підстрибую і відкриваю рота відповісти.

-         Вона моя дівчина, - похмуро говорить за мене Аркадій.

Максим зиркає на мене здивованим поглядом. Про стосунки з Аркадієм я не казала йому. Ну ось, тепер він знає.

-         Все одно, - махає до мене рукою лікар. - Ходімо зі мною. Я випишу Максиму ще деякі ліки. Розкажу тобі, як їх пити.