Сучасна молодіжна проза про віру в кохання

"ВІДСТАНЬ НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ, КОЛИ МОЄ СЕРЦЕ НАЛЕЖИТЬ ТОБІ. КОХАЮ ТЕБЕ ДО МІСЯЦЯ Й НАЗАД, КРІЗЬ БУДЬ-ЯКІ ПРОСТОРИ".

Початок червня. Ніч огорнула узвишшя Конотопа.

Молодий хлопець в темному одязі їде в шоломі на мотоциклі по неасфальтованій дорозі, з-під коліс якого летить пиляка. Він зупиняється на найвищій точці містечка Конотоп, вулиці якого освічуються ліхтарями, але за мить місто потопає в темряву. Це – Алекс, який знімає шолом і від світла місяця його русяве волосся переливається сріблом, а в сірих очах видніється відблиск місяця та зір. Алекс сідає на великий камінь й впадає в задуму, в руках тримає срібну намистину-підвіску, що складається з двох двосторонніх елементів, оздоблених синьою емаллю та кубічним оксидом цирконію. На звороті суцільної пластини вигравіювано англійською мовою "I love you to the moon and back" від виробника ювелірних прикрас Pandora.

-Дивлюся на тебе, Місяце, і моє серце крається. Завтра ти будеш повним і своїм світлом затопиш усе навколо. Як вона чарується твоєю красою… Пам’ятаю, як ми годинами сиділи , на даху, і вона розповідала про сузір’я, про далекі галактики. Її очі тоді горіли яскравіше за будь-яку зірку. А я… я просто слухав. І дивився на неї, а не на тебе. Тоді я розумів, що для мене вона була цілим всесвітом, - промовляє до себе із сумом.

Він згадує травень поточного року, як Еріка, світловолоса дівчина з синіми очима, подруга дитинства Алекса, розглядає у бінокль Місяць та інші планети.

- Еріко, чому тобі так подобається зоряне небо? Що в ньому є такого, чого немає в мені? – допитується Алекс у Еріки.

- О, Алексе, ти не розумієш! Ти - мій друг і я тебе знаю досить давно, а Місяць і зорі - незвідані далі, які хочеться дослідити, на які хочеться дивитись і дивитись… постійно, - спокійно відповідає вона.

Нині Алекс продовжує свою сумну розповідь безмовним свідкам та опускає голову.

-Тоді вона вперше мені відмовила.

    Він розсуває два елементи намистини-підвіски і вони розходяться в боки, потім за кілька обертів верхня частини з місяцем і зорями накладаються на нижню частину підвіски з синьою емаллю.

Хлопець знову поринає у свої недавні спогади. Тепер Алекс стоїть перед Ерікою, тримає маленьку елегантну коробочку.

-Я кохаю тебе, Еріко. Давай пройдемо наш шлях разом. Нехай він буде тернистим, складним, проте, як говориться, через терни до зірок. Я кохаю тебе, Еріко, до місяця й назад. Будь моєю… дівчиною.

Його рука тягнеться відкрити коробочку, проте Еріка його зупиняє.

Еріка сумно дивиться Алексу в очі.

-Я не готова прийняти твої почуття. Вибач, Алексе. Не зараз. Ми молоді і ще встигнемо наробити дурниць. Пробач… А може, ти зустрінеш кращу за мене і щиро її покохаєш, а місце вже буде зайняте мною?

- Я нікого не хочу бачити своєю дружиною, окрім тебе. Еріко, мої почуття до тебе щирі і безмежні як всесвіт. Тебе щось змусило думати інакше? Що це?

- Не важливо…- тихо шепоче вона.

Алекс швидко відкриває верхню кришку коробочки і Еріка бачить красивий браслет.

-А так? Це лише подарунок. Приймеш його від мене?

Еріка несміливо дивиться на намистину і ледве посміхається.

- Це та намистина зі словами на звороті?

- Так. Це вона. Розверни її, щоб дізнатися прихований зміст.

Рука Еріки тягнеться до чарівної намистини, проводить по її круглому контуру та за мить відриває руку.

- Ні, вибач! Я так не можу…- стрімко випалює слова.

Еріка хапається в області серця, торкається вологого ока і йде. Постать дівчини стрімко віддаляється. Алекс хилить голову, опускає вниз коробочку з намистиною та дивиться через плече як перше кохання, не відповівши взаємністю, відходить від нього подалі у місячному сяйві. Намистина тьмяніє як і Алексові почуття. Його плечі опускаються, проте за мить він піднімає голову і біжить до краю даху, бачить Еріку і кричить їй услід.

-Я не зупинюсь. Я продовжу заради тебе, заради нас!

    Алекс вдивляється в далечінь, тримає намистину написом догори: "I love you to the moon and back".

-Моя перша спроба зізнатися їй на отій п'ятиповерхівці видалася марною, але не остаточною.

Його зір сягає в глиб темноти до першого місця зізнання Еріці. Те місце на дахові починає світитися прямим ледве вловимим променем світла від зірки.

-Дарма вона думає, що при першій же відмові в мене не вистачить сили духу на друге зізнання. Ба, не на того натрапила. Я так просто не здамся. Я - Алекс Лужанський, обіцяю тобі, Місяце, не зупинятися на першій спробі, а йти далі скільки, скільки буде потрібно, щоб Еріччине серце відчуло, що ми створені одне для одного і погодиться бути зі мною. Друга спроба видалася більш сміливою. 

Червень поточного року.

Нічний пляж під яскравим повним місяцем. Чути шум прибою. Еріка та Алекс стоять обличчям одне до одного. У руках Алекса  сяє срібний браслет з написом: "Кохаю тебе до Місяця й назад". Місячне сяйво відбивається від металу.

Алексе, це дуже мило. Дійсно. Але я не можу цього прийняти, - Еріка промовляє тихо, але рішуче.

Алекс мовчить, його погляд прикутий до браслета в його руці. Повне місячне світло робить кожну деталь видимою, навіть ледь помітну тривогу на його обличчі.

-Ти чудовий, Алекс. Ти заслуговуєш на когось, хто зможе відповісти тобі взаємністю так, як ти цього хочеш. А я… я не та людина.

Голос Еріки сповнений жалю, але її рішення непохитне. Алекс піднімає голову, і в його очах читається глибокий смуток.

-Але… чому? Я думав…

Він замовкає, не знаходячи слів. Браслет у його руці здається єдиним джерелом світла в їхньому маленькому світі, освітленому місяцем.

-Будь ласка, не питай. Просто повір мені, це найкраще для нас обох.

Еріка робить крок назад. У ту ж мить повний місяць починає затягуватись густою хмарою. Світло тьмяніє, і разом з ним починає ледь помітно згасати сяйво намистини на браслеті в руці Алекса. Він дивиться на браслет, потім на хмару, що повністю закрила місяць, і його обличчя відображає той самий тьмяний смуток.