1. Юля. "Віддай мені Славу"

Це був звичайнісінький день, який нічим не відрізнявся від усіх інших днів. Аж доки  моя подруга не сказала, що хоче забрати собі мого чоловіка. 

Ми з Катею дружили ще зі школи, багато років сиділи за однією партою. Не дивно, що й, коли ми обидві вийшли заміж, продовжили дружити родинами. Навіть діти у нас народилися в один рік і ходили в один клас. Тільки у нас із Славою був син Мишко, а в Каті з Віталієм  — донька Віка. Усі дні народження, свята ми проводили разом, разом їздили у відпустки — на море, чи в гори.  Наші діти дружили, і їх нерідко вважали братом і сестрою. І все в нас було добре — й на роботі, і вдома. 

Аж поки тієї звичайнісінької п’ятниці Катя, що зайшла до мене “на чашку кави” несподівано сказала:

 — Юлько, віддай мені Славу, ти ж все одно його не дуже кохаєш…

— Як це “не дуже”? — Я подумала, що вона жартує. Навіть засміялася, а Катя, навпаки, дивилась на мене серйозно. 

— Коли у вас востаннє був секс? — вона запитально поглянула на мене. 

Я замислилась:

 — Ну…  може місяць тому, а яке це має значення? У Слави був важкий період на роботі, реорганізація підтриємства, він повертався втомлений, і на вихідних працювавв…

— Реорганізація була його особистого життя, — вона зітхнула. — Я хотіла, щоб він сам тобі сказав, але він все відтягував. Тож доводиться це робити мені. Ми з ним разом якраз місяць. І у нас секс через день мінімум. А буває і частіше. Та тепер, коли ви розійдетесь, буде весь час.

Я сиділа, як громом вражена, бо лише зараз зрозуміла, що це не якийсь розіграш. Що Катя не жартує. Невже я досі була така сліпа, що не помічала, як вони переглядаються між собою, або ніби ненароком торкаються долонями, коли вона приходила і пила з нами чай, а він передавав їй цукорницю чи чашку… Та я помічала, але не думала, що все аж так серйозно. Думала, що то легкий флірт, як часом буває між людьми, що давно дружать. А воно он як повернулося…

 — А як же Віталій? Він знає? — запитала я якимось ніби не своїм голосом. 

— Я вже зібрала речі, більшість, а він навіть не помітив, здається, — вона підтисла губи. — Сьогодні і йому скажу прямо. 

 — Не подумала, яким це ударом буде для дітей?   — я відчула обурення. воно прийшло як морська хвиля і накрило мене з головою. — Як ви могли так вчинити з усіма нами? Ми ж вам довіряли! 

— Я ще не якась стара карга, щоб жити лише заради дитини. Мені всього тридцять три. Я хочу повноцінного життя, воно тільки починається. А не закінчується… 

Катя завжди була така, вона з дитинства понад усе ставила свої інтереси. Я ж, навпаки, чомусь спершу думала про інших людей, щоб їм було зі мною зручно, комфортно, а вже потім — про себе. Може, в цьому була моя помилка…

 — Добре, якщо ви так все вирішили, і навіть речі зібрали, то я не стоятиму у вас на дорозі, — сказала я, намагаючись триматися і не заплакати, хоча сльози вже були на підході.  — Я не чекала від тебе такого, ну вже нічого не вдієш…

— Навіть якби ти спробувала, навряд це б щось змінило, — вона знизала плечима. — Між вами зі Славою давно нічого немає. Не те щоб я це робила тобі на зло, чи щось таке. Просто це трапилось і ми зрозуміли, що нам краще вдвох…

Друзі, вітаю на сторінках моєї новинки! Сподіваюся, вона вам сподобається)

Продовження - завтра о 18.00 і щодня у цей час. Додавайте книгу в бібліотеку, щоб не загубити її.

Буду дуже вдячна за "сердечка" і коментарі! 

А ось подарунок для когось із улюблених читачів  - промокод на безкоштовне читання моєї книги "Вийти заміж за боса" 1RiCJ_cE

Зазирайте завтра, будуть ще подарунки!