Розділ 8

– Ти чому так напився? – питаю сердито і намагаюсь затягнути його у квартиру. Навіть думати не хочу, як він взагалі сюди дістався. Не дай Боже, на машині! 

– Я не хотів. Справді, – Вадим обіймає мене за талію і намагається поцілувати. Мене це дратує ще більше. Тому саджаю його на пуф у коридорі, а сама замикаю двері. 

– Ти коли їхав сюди, не думав, що можеш Дашу злякати? – сердито шепочу. – Вона тебе таким ще жодного разу не бачила, і я теж! 

– Пробач, – знову зітхає і здається мені схожим на покинутого напризволяще цуцика. – Я краще додому поїду.

– Сиди вже! – штовхаю Вадима назад на пуф, коли він намагається встати. – Нікуди ти в такому стані не поїдеш! 

– Мамо, що відбувається? – з кімнати виходить сонна Даша, а мене ще більше накриває. Я не розумію, навіщо Вадим приїхав сюди в такому стані, знаючи, що його може побачити моя донька.

Я не можу його вигнати, тому що хвилююсь, але залишати у квартирі зовсім не хочу.

– Сонечко, Вадим трохи захворів, – вигадую історію на ходу. – Він залишиться сьогодні у нас, добре? 

– А давай будемо його лікувати? – вигукує донька, а я заледве стримую смішок. Думаю, укол в одне місце точно допоміг би не робити більше таких дурниць. 

– Будемо. Тільки спочатку він трохи поспить, – кажу і подаю Вадиму руку. Він підводиться на ноги, і я веду його у свою кімнату. Допомагаю лягти на ліжко і вкриваю пледом.

– Пробач, – знову шепоче, схопивши мене за руку. 

– Завтра поговоримо. Спи, – кажу і руку забираю. 

Залишаю кімнату, зачинивши двері, і йду на кухню, де Даша вже сидить за столом. Я знаю, що у доньки з цього приводу тисяча і одне запитання, але не впевнена, що зможу правдиво відповісти хоча б на одне. 

– Ти голодна? Я суп зварила, – кажу і йду відразу до плити. 

– А може, ми Вадима нагодуємо? У нього поганий вигляд, – говорить донька, а я завмираю з тарілкою біля каструлі.

– Сумніваюсь, що сьогодні він може щось їсти. От завтра будеш його годувати, – кажу і ставлю перед донькою вечерю. 

Розумію, що завтра доведеться серйозно поговорити з Вадимом. Якщо є щось погане, він має мені сказати. Я ж не дурна і розумію, що причина в його матері. Саме після розмови з нею він зник, а тепер з'явився у такому стані.

Після вечері ми з донькою дивимось мультики у вітальні, а потім я вкладаю її спати. Завмираю на порозі своєї кімнати і дивлюсь на сплячого Вадима. Не хочу лягати поруч з ним, поки він у такому стані. Саме тому йду у вітальню і лягаю там.

Наступного ранку мене будить саме Вадим. Відчуваю дотики пальців до обличчя, а коли розплющую очі, бачу його. Вадим встиг прийняти душ, і тепер на ньому з одягу лише рушник на стегнах. Виглядає він значно краще, але від того моє ставлення до нього не змінюється.

– Чому зі мною не лягла? – питає. 

– Я думаю, що ти сам знаєш відповідь, – сідаю і намагаюсь пригладити волосся. 

– Пробач. Я сам не знаю, що на мене найшло, – Вадим бере мою руку у свою, а я чекаю правдивих пояснень. – Не треба було їхати до вас у такому стані.

– Добре, що ти це розумієш, – кажу. – Може, поясниш, чому напився? Яка була причина? 

– Та не було причин! Просто… склалось так, – Вадим підводиться на ноги і протирає обличчя долонею. 

– Твоя мама проти наших стосунків? – питаю прямо і бачу, як миттєво напружується його тіло. Здається, я потрапила в ціль. 

– З чого ти це взяла? – Вадим хмуриться, а я дивлюсь на його підтягнуте тіло. 

Він гарний, успішний, багатий. Зрозуміло, що не таку наречену бачать поруч з ним його батьки. Ще й дитина на додачу! 

Я розумію все це і хочу, щоб Вадим був чесним зі мною. Хочу, але…він не чесний. Чомусь… 

– Твоя мама прямо в очі мені сказала, що я не пара тобі, – кажу, як є. – І я впевнена, що тобі вона теж це говорила.

– Віто, мені байдуже, що вона там говорить! Я тебе кохаю і хочу бути з тобою! – випалює Вадим.

Я вірю йому щодо почуттів, а те, що йому байдуже на думку мами – це брехня. Не байдуже йому. Саме через це він і напився. 

Нашу розмову доводиться припинити, тому що будь-якої миті може прокинутися Даша, а Вадим тут в одному рушнику. Відправляю його одягатися, а сама готую сніданок. 

Після цієї розмови суперечностей у голові стало тільки більше. Я не знаю, що робити чи говорити. Хочу, щоб Вадим не йшов проти рідних, але тоді нам доведеться розійтися…

Не знаю, чому, але в голові мимоволі з'являється ще одна трохи несподівана думка. А що, коли це сама доля штовхає мене до того, що не варто продовжувати стосунки з Вадимом? Так, він хороший. Кохає мене і любить Дашу, але… Ось це “але” мене і лякає!

Якщо двоє людей кохають одне одного, не може бути жодних “але”!

Я досі не відпустила своє перше кохання, а Вадим не хоче йти проти сім'ї. Дві причини, щоб закінчити все тут і зараз. То, може, варто це зробити? 

– Смачно пахне! – Вадим з'являється на кухні через кілька хвилин і цілує мене в щоку. Він повністю одягнений і виглядає нормально. Поки готує собі каву, я ставлю на стіл тарілку з його сніданком.