Розділ 5

Весь день я наче на голках. Дійство, яке має відбутися вже завтра – це велика відповідальність. Хочу, щоб усе було ідеально, тому тисячу разів перевіряю замовлення, звіряю меню і змушую ідеально працювати офіціантів. 

Можливо, справа не тільки в тому, що я така відповідальна. Я знаю, що на цьому заході будуть батьки Вадима, і дуже хочу показати себе як професіонала. Вони знають, що ми зустрічаємось. Поки що жодних претензій не було, але якщо я оступлюсь… ставлення до мене може різко змінитися. 

Вадим також працює. У нього сьогодні багато гостей і більшість з них будуть на заході завтра. 

Під вечір почуваюсь вичавленим лимоном. Треба ще Дашу з садочка забрати і заїхати в супермаркет за продуктами. Завтра доведеться взяти її з собою на роботу, тому що в садочку вихідний, а діставати Яну не хочу. У неї і так не все в порядку. 

Вадим залишається на роботі, а я сідаю у свій автомобіль і їду в місто. Дорогою телефонує Яна, і, поки розмовляємо, розповідаю про завтрашній захід. Подруга сама подає ідею забрати Дашу до себе, а я радію, що зможу зосередитися на роботі. 

Разом із Дашею їдемо в супермаркет, і донька допомагає мені шукати продукти, які закінчилися. Удвох вдається впоратися вдвічі швидше, і коли повертаємось додому, Даша йде у свою кімнату, а я готую вечерю. Чекаю на Вадима, але на початку десятої він телефонує, і я розумію, що не приїде.

– Маленька, у мами сьогодні день народження. Я повинен поїхати привітати її, – говорить. – Повернусь пізно, ви вже спати будете.

– Я розумію, – кажу. – Привітай її і від мене. 

– Обов'язково, – відповідає. – Кохаю тебе. 

– А я тебе, – шепочу. 

Кладу телефон на стіл, а сама якось важко видихаю. Не скажу, що мене зачепило те, що Вадим не взяв мене з собою. Ні, не так! Мене зачепило не це! Просто я розумію, що історія певною мірою повторюється. 

Вадим – багатий, гарний, перспективний молодий чоловік. Впевнена, що його батьки не таку наречену для нього хотіли. Наші стосунки і так тримаються на волосині через моє небажання відпускати минуле. А зараз ця волосина почала рватись, коли я відчула, що не прийняли мене батьки Вадима. 

– Вадим не приїде? – питає Даша, коли сідаємо вечеряти.

– Ні, у нього справи, – кажу. 

– Шкода, – зітхає. 

– Сонечко, як дивишся на те, щоб завтра провести день з Яною? Вона готова, якщо ти не проти.

– Я не проти! – радісно випалює. – А ти мене потім забереш?

– Звісно, – киваю. 

Ну що ж, на одну проблему стало менше. Даша чудово проведе час з Яною, а я буду спокійною за неї і не відволікатимусь від роботи.  

Наступного ранку збираю речі для Даші і разом з тим збираюсь сама. Сьогодні треба бути по-особливому гарною, тому звичну спідницю та блузку змінюю на сукню чорного кольору, приталену до тіла і довжиною до колін. Волосся збираю у хвіст і роблю стриманий макіяж. 

Поки Даша снідає, телефонує Яна і просить привезти доньку до неї, тому що машина подруги зламалася. Так і роблю, а коли біля під'їзду нас зустрічає Яна, міцно її обіймаю.

– Ти така гарна сьогодні. Вадим буде ревнувати, – усміхається.

– У цій сукні немає нічого особливого, – кажу, розглядаючи себе.

– Це ти так думаєш, – хмикає Яна і забирає сумку з речами Даші. – Ходімо, принцесо! Готова весело провести час?

– Готова! – випалює донька і посилає мені повітряний поцілунок. 

Коли за ними зачиняються двері, повертаюсь в автомобіль і їду на роботу. Мабуть, я вже набридла всім зі своїми перевірками, але тільки-но переступаю поріг ресторану, одразу ж прямую на кухню. 

Тут усе наче нормально. Страви готуються і підготовка йде повним ходом. Далі – в зал, де офіціанти сервірують столи, а музиканти виставляють апаратуру. 

– Усе добре, Віталіно? – чую за спиною голос Вадима – й одразу ж широко усміхаюсь. Повертаюсь на підборах, і усмішка сіпається. Поруч з Вадимом його батько і мама. Вони прямо витріщаються на мене, наче чекають чогось, а я не знаю, що варто робити чи говорити… 

Можливо, Вадим якось врятує ситуацію? 

– Усе під контролем, – стримано відповідаю. – Доброго дня, Олегу Вікторовичу! Аліно Павлівно! Як ваші справи? 

– Доброго, Віталіно! – відповідає батько Вадима. – Справи нормально. Ми з дружиною хотіли перевірити, як йдуть приготування. Вадим запевнив нас, що ти тримаєш усе під контролем, але ми вирішили на власні очі переконатися. 

Усе зрозуміло. Вони мені не довіряють… 

– Не думай, що ми тобі не довіряємо, – продовжує мама Вадима, наче прочитала мої думки. – Довіряємо, звісно. Тільки ти маєш розуміти, що цей захід дуже відповідальний. У нашому комплексі збираються бізнесмени з усього світу. 

– Я все розумію, – вдається навіть усміхнутися, хоча всередині все натягнулось до межі. – Ви маєте повне право все перевірити. Якщо бажаєте, проведу вас на кухню. 

– Я охоче подивлюсь, як там йдуть справи, – говорить Аліна Павлівна, а я розумію, що нам доведеться залишитись удвох. Ця жінка дуже гарна на свій вік, і сама про це добре знає. 

Ми мовчки йдемо коридором, але дійти до кухні не виходить. Саме через неї.