Розділ 4

Вадим заходить у квартиру з букетом квітів для мене і подарунком для Даші. Донька сьогодні явно виграла джекпот, стільки всього отримала. 

– Вадиме, а до нас тітка Яна приїхала! – заявляє Даша. – Вона моя хресна мама!

– Привіт, я Яна! – подруга подає свою руку і зацікавлено витріщається на чоловіка.

– Вадим! – відповідає він, і рукостискання відбувається. 

– Ходіть за стіл, я уже все накрила, – кажу і ставлю квіти у вазу. Вадим наближається, обіймає за талію і цілує в щоку. Поки він не бачить, Яна піднімає вгору великий палець, який означає, що перше враження у неї позитивне. 

За вечерею розмовляємо про все на світі. Так уже відбувається, що Вадим з Яною швидко знаходять спільну мову. Обоє з багатих родин, часто подорожували та мають спільні інтереси. Це я сиджу і слухаю їх обох, уявляючи, що колись настане той час, коли і я зможу кудись полетіти. 

– Мамо, я поїла! Можна мені в кімнату гратися? – питає Даша, і я її відпускаю. 

– Не проти, якщо я складу тобі компанію? – питає Вадим. – Покажеш мені свої іграшки. 

– Пішли! – Даші абсолютно байдуже, з ким гратись. Головне, щоб ця людина приділяла їй увагу, якої я дуже часто не можу їй дати. 

Розумію, що Вадим зробив це для того, щоб я могла поговорити з Яною сам на сам. Це дуже мило з його боку. Вадим цілує мене в щоку, і Даша хапає його за руку та тягне за собою у кімнату. 

– Він хороший і гарний, – шепоче Яна. – Видно, що ти йому не байдужа. 

– Думаєш? – усміхаюсь.

– Бачу, подруго! – фиркає. – Отже, так! Не впусти свого щастя! Вадим – ідеальний варіант. Ну сама подумай! Тобі з ним добре. Даша від нього в захваті. Що ще тебе зупиняє?

– Нічого, – знизую плечима.

– Віто, я тебе не перший день знаю. Це через Марата, так? Ти не можеш до кінця віддатися цим стосункам, тому що досі згадуєш його? – Яна накриває мою руку своєю долонею і ніби в душу мені дивиться. 

У мене немає слів, щоб пояснити те, що я відчуваю. Просто Марат… став моїм спогадом, який ніяк не стирається з пам'яті. Я розумію, що нам ніколи не бути разом, що ми з різних світів. Але… серце досі пам'ятає кожен його дотик, кожен поцілунок. З цим неможливо боротись, і саме це не дає мені можливості жити нормальним життям. Кохати когось іншого по-справжньому. 

– Марат сім років одружений, Віто. Так, цей шлюб – повністю ділова угода через злиття двох величезних компаній, але все одно тобі там нічого не світить, навіть якщо Марат дізнається про доньку. 

– Мені нічого від нього не треба, – кажу твердо. – Я ж не ідіотка і розумію, що такий чоловік, як він, ніколи не буде з такою жінкою, як я. 

– Я не хочу тебе образити, люба, – винно дивиться на мене Яна. – Я хочу, щоб ти була щасливою. Якщо Вадим може зробити тебе такою, то чому б і ні? 

Не встигаю нічого відповісти, тому що до нас повертається Вадим. Він говорить, що мене кличе Даша, тому залишаю подругу з чоловіком на кухні, а сама йду до доньки. 

– Що таке, сонечко? – сідаю поруч з донькою на ліжко і не розумію, що сталося.

– Мамо, а давай Вадим стане моїм татом! – випалює і дивиться на мене з такою надією в очах, що серце стискається. – Він мені по секрету сказав, що дуже тебе кохає і мене любить. Я знаю, ти говорила, що у мене справжній тато є, але… поки він не повернеться, я хочу бути як усі, щоб і мене тато з садочка забирав.

У мене таке відчуття зараз, що хтось дуже сильно вдарив у груди. Я не знаю, що сказати власній доньці. Я дуже сильно боюсь цих тем про батька, але розумію, що Даша дорослішає і казка про те, що він кудись там поїхав і не може поки що повернутися, скоро не буде актуальною. То, може, дійсно варто замінити одного тата іншим? 

– Я подумаю, маленька, – кажу, а голос тремтить. – Якщо хочеш, Вадим буде забирати тебе інколи з садочка. 

– Хочу! – радісно вигукує. – Це було б дуже класно!

– От і домовились, – цілую її м'яке волосся і міцно обіймаю. Розумію, що проблема залишилася і треба якось її вирішувати. Як – поки не знаю, але зроблю усе, щоб моя донька була щасливою.

Коли повертаюсь на кухню, не бачу там Яни. Вадим пояснює, що вона поїхала додому, тому що чоловік зателефонував. Знаю, що завтра ми обов'язково поговоримо, адже я не збираюсь просто так її відпускати. Всього кілька днів, і вони з Кирилом знову кудись полетять. 

– Даша спить? – питає Вадим і цілує мене в шию. 

– Ще ні, – кажу. – Залишишся у мене?

– Залишусь, – усміхається. – Ти ж не проти? 

– Звісно, ні, – і це правда. Мені добре з Вадимом. Він хороший і любить Дашу. Шкода тільки, що я не відчуваю до нього того ж, що він відчуває до мене. 

Ми разом збираємо посуд зі столу, і, поки я вкладаю Дашу, Вадим приймає душ. Коли повертаюсь у спальню, він уже чекає на мене там в одному рушнику на стегнах. Лягаю поруч з ним на ліжко, і вже через мить він нависає зверху. 

– Я скучив, маленька, – шепоче і цілує в шию. – Дуже сильно.

– Я теж, – кажу і торкаюсь пальчиками його плечей. Одночасно тягнемось за поцілунком, і дуже скоро мій одяг падає на підлогу разом із рушником Вадима. 

Засинаю у його обіймах, так і не поговоривши про серйозні речі. Можливо, завтра часу буде більше, або ж Вадим сам розпочне цю розмову.