4.2

    Коли Андрій простягнув мені руку я недуже хотіла йому давати свою.

--Візьми мене за руку Ноа - каже він подивившись на мене своїми чорними очима.

    Мій мозок казав мені: тікай поки не пізно, нічого знайдеш іншу роботу хоч і не з такою зарплатою.

   Але серце і душа казали: залишися він не поганий і не зробить тобі боляче.  Все ж таки невпевнено але кладу свою руку у його.  Він підтягує мене до себе і обхоплюю талію.  Одразу ж пробігли мурахи по тілу. Його долоні такі гарячі і великі що просто потопаю в них. 

--Пішли я тобі дещо покажу - каже мені Андрій але я не дуже розчула бо була у думках. 

     Куди він мене веде? Але мої переживання зникають як тільки бачу що ідемо ми на терасу. Перед тим як туди зайти бос каже до мене: 

--Я одягну тобі стрічку на очі. Я сподіваюся ти не будеш пручатися? - ці очі дивляться на мене що відмовиться неможливо.

    Киваю головою і через секунду мої очі нічого не бачать. Все так ніжно тримає мою руку і веде за собою. В момент ми зупинилися, і відчуваю його руки які знімають стрічку. Мої очі просто не вірять цьому. Неймовірний захід сонця. Я навіть не відчула як його рики обхопили мене позаду. 

-- Андрію, невже ти це все спланував, щоб заворожити мене. - кажу я, все  ще дивлячись на захід.

--А тобі бачу сподобалося - шепоче мені на вухо - так це ще не все.

--Ще якийсь сюрприз?!  - здивовано кажу.

--А ти обернися і подивись! - від його теплого дихання я вже вся палаю.

    Повільно обертаюся і бачу.....невже це він зробив для мене? Тобто для нас, але заради мене! Тераса в свічках і ліхтариках. М'які подушки та ковдри. На столі червоне вино, салат, нарізка сирів і бутерброди з ікрою. Як романтично. Можливо все не так погано як здається? Можливо він непоганий, і я весь рік буду насолоджуватися а не страждати. 

-- Що замріялася? Вражена що вмію дивувати?! - мої думки порушує голос Андрія.

--Так, не думала що ти вмієш готувати! - кажу дивлячись йому в очі.

--Вмію трохи, але небільше. Тому не сподівався що буду готувати для тебе кожен день. - з невеликою усмішкою каже він.

--Тобі налити вина чи можливо чогось іншого? - питаює, а я задумуюся що в нього може бути ще інше.

--А що ще є? - все ж таки цікавість це моє.

--Текіла і віскі - якось дивно спокійно він говорить накладаючи нам салат.

-- Ні, все ж таки буду вино - різко кажу я.

     Вже через хвилину в наших келихах вино. Я сиджу в своєму вбранні, хоча на вулиці вже давно не літо, середина осені майже кінець. Але зауважу що тераса закрита і тут тепло і затишно. Тепер це моє улюблене місце в квартирі. Можливо треба більше дізнатися про нього? Напевно так і зроблю. 

-- Андрій, слухай, можливо нам треба краще дізнатися про  одне одного. Нам так буде простіше знати вподобання, смаки. - кажу я, наливаючи собі другий келих вина бо ця розмова надовго. 

--І що ж ти хочеш дізнатися? - бачу що кутики губ трохи підіймаються.

--Ну наприклад, чи був ти одружений? Все ж таки тобі вже 26. - в обличчі начебто не змінився 

--Ні, ніколи. А ти?

-- Мені 19 коли б я встигла. Мені дуже подобається цей салат, дякую - тиша, добре продовжимо.

--Яку їжу ти любиш їсти? 

--Зазвичай якісь салати, готую собі сам. Хатня робітниця готує якісь більші страви, типу м'яса з картоплею чи суп, - також наливає собі другий келих вина.

--А мені подобається все крім апельсинів і все що з ними пов'язано - але подобається запах Андрія. Ці апельсинові нотки з корицею просто зносять дах. 

--Незнаю чи доречне буде це питання, але все ж таки скажу. Ти мав колись небуть серйозні відносини? - ой ні, це питання все ж таки не варто було казати.

  В його руках майже не тріснув келих вина. Він різко його поставив. Його обличчя одразу     ж  змінилося на серйозне. А мені стало лячно. Він підвівся підійшов і обернувся до вікна.

Ну що мої любі натхненники як вам розділ? Я вже сама хвилююся за Ноу. Що ж так заділо Андрія? Пишіть здогадки в коментах♥️ І не забувайте підписуватися і додавати в бібліотеку щоб читати продовження.