63 частина

   Після закінчення зйомок, Селін приїхала за адресою, яку їй залишила мама Армана, і незабаром зупинилася перед ошатним маєтком, схожим на сучасний замок і тремтячими від хвилювання руками, набрала її номер.

-Я вже приїхала,- схвильовано промовила вона, підійшовши до воріт.

   Мадам Шарлотта зустріла її на порозі і, обнявши її, з вдячністю прошепотіла:

-Дякую, люба, що приїхала! Заходь в дім!

   Селін повільно пройшла у велику вітальню і нерішуче зупинилася посеред кімнати.

-Проходь, не бійся,- мадам Шарлотта, взявши її за руку, провела по коридору до кімнати Армана і, відчинивши двері, голосно промовила:

-Армі, синку, у нас гості!

-Гості? Хто?- почувся здивований голос Армана.

-Це сюрприз! Ось, поглянь, хто до нас завітав!- Шарлотта пропустила її у кімнату і підбадьорливо  посміхнувшись, зачинила за собою двері, залишивши Армана та Селін наодинці.

   Селін стояла біля дверей і дивилася на Армана, який безпорадно лежав на ліжку. Він дуже змінився і зовсім не був схожим на того красеня з шаленою чоловічою енергією, в якого вона закохалася до безтями декілька років тому.

   Але найбільше її вразили його очі, адже зникла та магія в погляді, яка так приваблювала до нього. Зараз в його очах був лише біль…

-Армане, привіт,- тихо промовила Селін, ступивши декілька кроків до його ліжка.

-Ти?!!- Арман сердито поглянув на неї важким поглядом темно-карих очей.- Що ти тут робиш?!!

-Я прийшла до тебе…Я дуже скучила за тобою…Я писала тобі повідомлення майже кожного дня, але ти не відповідав мені, тому я прийшла сама,- Селін підійщла до  ліжка і присіла біля Армана.

  Сумно посміхаючись, вона доторкнулася кінчиками пальчиків до його неголеної щоки і лагідно погладила його,- як ти, любий? Я дуже хвилююся за тебе…

   Арман перехопив її руку і зі злістю в голосі прошепотів:

-Йди звідси! Я знаю, що ти хвилюєшся за мене, і я тобі вдячний за це…Але йди звідси! Колись ти відмовилася від своєї мрії і від мене теж, а тепер я відмовляюся від тебе! Відмовляюся! Тому йди звідси!- повторив Арман, відпустивши   її руку.

-Що?- розгублено прошепотіла Селін, злякано дивлячись на нього великими очима, повними сліз і прибрала свою руку.

-Йди…Нам немає про що говорити!- розчаровано промовив Арман і відвернувся від неї до вікна, ховаючи сльози, які навернулися йому на очі.

   Селін, витерши сльози, відступила від нього на декілька кроків, а потім повільно пішла вийшла із кімнати.

-Вибачте, але я нічого не змогла зробити,- схлипуючи промовила вона до Шарлотти, яка чекала під дверима,- він прогнав мене…

-Люба, зачекай мене у вітальні і нікуди не йди, я зараз!- схвильовано  прошепотіла мама Армана і швидко зайшла у його кімнату.

-Що ти робиш, Армане?- з докором поглянула вона на сина.- Дівчина сама прийшла до тебе, вона всі ці роки кохала тебе, і з чоловіком розлучилася через тебе, і дитину втратила! Їй теж боляче, гірко і самотньо! Їй теж потрібна твоя підтримка і допомога, а ти що робиш? Проганяєш її? Хіба так можна? Невже тобі не соромно?!!

   Арман мовчав, сердито дивлячись на матір. Раптом вони почули тоненький  голос Мішель, який доносився із вітальні. Селін чекала на Шарлотту, сумно дивлячись у вікно, як раптом за її спиною пролунав тоненький дитячий голосок.

 -Мамо! Мамо!

   Вона злякано оглянулася і побачила маленьку дівчинку, яку тримала на руках няня. Дитина простягувала до неї свої рученята і радісно сміялася.

-Що це?- Арман здивовано поглянув на матір.

-Мішель вибрала своєю мамою Селін,- посміхнулася мати.- І тепер ти вже не зможеш її прогнати звідси!

   Вона швидко вийшла із кімнати сина і побачила Селін, яка тримала на руках Мішель. Дитина міцно обхопила маленькими рученятами її за шию і пригорнулася до неї.

    Даніель, який грався в дитячій, теж прибіг  у вітальню і уважно подивившись на Селін, яка тримала на руках Мішель, підійшов до неї і серйозно запитав:

-Ти будеш тепер нашою мамою?

   Селін, ніяково посміхаючись, поглянула на Шарлотту, яка витирала сльози, а потім присіла біля хлопчика, і взявши його за руку, промовила:

-Я дуже хочу бути вашою мамою, любий, але якщо ваш тато не буде проти цього.

-Не буде! Він зрадіє, адже ти така гарна. Ходімо, скажемо йому про це!- впевнено промовив Даніель і, тримаючи Селін за руку, повів її в кімнату Армана.

    Селін, тримаючи на руках Мішель, обережно зайшла за хлопчиком в кімнату і нерішуче зупинилася на порозі.

-Тату, познайомся, це Селін, вона погодилася бути нашою мамою,- радісно посміхаючись, вигукнув хлопчик.-Ти не будеш проти?

    Арман декілька хвилин мовчки дивився на дітей і на Селін, а потім нарешті посміхнувся:

-Звичайно, я не буду проти…Я дуже її чекав!