57 частина

   Селін прокинулася рано, вона вночі погано спала. Їй снилися кошмари, головним героєм яких був Арман.

   Опустивши босі ноги на білий палас з довгим ворсом,  вона підійшла до великого панорамного вікна і відхиливши легку  гардину, побачила за вікном океан, який вигравав всіма відтінками блакитного.

   Виявляється, що океан тут, на Сейшелах, набагато яскравіший і величніший, а пейзажі привабливіші і зеленіші, ніж на світлинах та відео.

   Зовсім нещодавно Селін дізналася, що свою назву, схожу на шепіт хвиль, острови отримали зовсім не від Sea Shells, що перекладається як морські мушлі, яких тут дуже багато, а від прізвища впливового фінансиста, який служив при дворі Людовіка XV, віконта Жана Моро де Сешел. Але  від французького колоніального минулого  тут  залишилося лише привітання «Бонжур», яким жителі островів вітаються багато разів на день.

    Помилувавшись чудовим пейзажом за вікном, вона пройшла в невелику, але світлу і затишну кухню і зробила собі свіжий апельсиновий сік.  Спочатку вона хотіла йти на пляж, але якась незрозуміла тривога і паніка накрили її штормовою хвилею.

    Декілька хвилин Селін уважно прислухалася до свого внутрішнього голосу, і послухавшись його повернулася у кімнату.

     Тримаючи склянку з соком в руці, вона іншою дістала пульт і ввімкнула телевізор, який самотньо висів на стіні.

      Поглянувши на величезний екран, на якому було фото палаючого авто, вона декілька хвилин непорушно стояла, відчувши незрозумілу  тривогу. А потім ніби в тумані почула голос диктора, який повідомляв, що «відомий французький актор Арман Арто, виконавець головної ролі в популярному серіалі «Поза хмарами» сьогодні потрапив в жахливе ДТП і його в важкому стані було доправлено в лікарню, де за його життя боряться найкращі лікарі».

   Склянка із соком вислизнула із її рук і впала на білий палас.  Селін закрила руками обличчя і гірко заридала, вона дуже хвилювалася за Армана. Тремтячими руками вона дістала телефон з іншим номером, по якому вона спілкувалася з батьками і відразу зателефонувала мамі.

-Мамо, привіт! Ти чула, що трапилося з Арманом?- схвильовано вигукнула вона.

-Так, доню, чула…Це просто жахливо…Мені так шкода…

-Мамо, слідкуй за новинами і обов’язково все повідомляй мені!

-Добре, люба.

   Наступні декілька днів Селін уважно слідкувала за новинами, зробивши собі фейковий акаунт в соцмережах і підписавшись чужим ім’ям. Коли дізналася про те, що Армана перевели з реанімації, вона дуже зраділа цій новині, а потім прийшла до нього уві сні.

    Присівши біля нього на лікарняному ліжку, вона обережно доторкнулася до його неголеної щоки, і ніжно погладила його обличчя.

-Коханий, прокидайся,- прошепотіла вона, нахилившись, до нього і ніжно торкаючись до його красивих чітко окреслених губ.

-Я не хочу прокидатися, я хочу побути з тобою,- прошепотів Арман, відповідаючи на її поцілунок.- Побудь ще трішки зі мною…

- Ми обов’язково будемо разом,  але для цього тобі спочатку треба прокинутися…

-Не хочу,- Арман  вперто поглянув на неї своїми темно-карими очима і Селін відчула, що тоне в них.

-Але ти мусиш прокинутися…- Селін дивилася йому прямо в очі,- заради нашого кохання мусиш…Тож давай, коханий, прокидайся!- вона підвелася з ліжка і пішла до дверей палати.

-Селін, кохана, не йди,- прошепотів Арман, розгублено дивлячись їй вслід.

-Прокидайся, коханий, прокидайся!-повторила Селін ще раз і зачинила за собою двері палати.

   Прокинувшись, вона вирішила написати йому повідомлення. Тремтячими від хвилювання руками набрала декілька слів: «Привіт, це  я. Як ти? Я дуже хвилююся за тебе» і відправила, чекаючи відповіді.

   Але відповіді не було, Арман переглянув повідомлення, але не відповідав їй. Селін не могла зрозуміти чому він мовчить і не знаходила від цього собі місця.

   А Арман в той час непорушно лежав на ліжку і плакав, зціпивши зуби від безсилля і люті. Багато хто вважає, що чоловіки не плачуть, але це неправда. Вони теж можуть плакати…Почувши вердикт лікарів і зрозумівши, що він тепер буде прикутим до ліжка і пересуватиметься лише в інвалідному візку, він був морально розбитий.

   Залишитися інвалідом в тридцять років для нього було рівнозначним смертному вироку. Адже він звик до шаленого ритму життя, любив швидкість і свій байк,  а тепер назавжди буде змушений  сидіти в чотирьох стінах і помічати на собі жалісливі погляди рідних, друзів і колег. Він не відчував своїх ніг і був безпорадним, і  це не просто пригнічувало його, а паралізувало його волю і сили.

   Тож коли Ніколь поїхала додому і лікар, поговоривши з ним, теж вийшов із палати, він дав волю своїм почуттям.

   Почувши, що на телефон прийшло повідомлення, він витер скупі чоловічі сльози, простягнув руку, дістав гаджет із столика і прочитав, що йому написала Селін. Але відповідати не став, не хотів, щоб вона його жаліла і не хотів, щоб  бачила його в такому стані.

   Селін кожного дня перевіряла чи не відповів  коханий на її повідомлення, але відповіді не було. Тоді вона наважилася написати йому ще.

-«Армі, я кохаю тебе і дуже хвилююся за тебе. Якщо ти мене хоч трішки кохаєш, напиши   мені відповідь, я чекаю!»

   Вона з нетерпінням чекала на його лист, але Арман нічого не написав у відповідь, хоча листа прочитав.

   Селін була розгубленою, вона не розуміла що відбувається, але повернутися зараз в Ніццу не могла через розлюченого Леонардо, який досі її розшукував. Їй потрібно було дочекатися тут завершення процесу розірвання шлюбу.