56 частина

    Двері операційної нарешті відчинилися і втомлений хірург з’явився на порозі, витираючи спітніле чоло. Ніколь і батьки Армана відразу кинулися до нього.

-Лікарю, скажіть, як він?-Ніколь і мадам Шарлотта благально дивилися на літнього чоловіка в білому медичному костюмі.

-Поки що можу сказати лише те, що мсьє Арман в дуже тяжкому стані. Ми зробили все, що могли. Все, що від нас залежало… - втомленим голосом промовив лікар.

-Він буде жити?- тремтячим голосом запитала мати Армана у нього.

-Так, загроза життю минула, і він буде жити.

-Дякуємо вам!- радісно вигукнули жінки майже одночасно.

-Але є і дуже невтішні новини,- тихо промовив лікар.- Мсьє Арман отримав дуже серйозну травму хребта, яка  позначиться на його майбутньому житті…

-Що ви маєте на увазі, пане?- батько Армана злякано поглянув на лікаря.

-Я не гарантую вам того, що він зможе ходити. Боюсь робити передчасні прогнози, але будьте готовими до того, що після повернення з лікарні, він буде пересуватися лише в інвалідному візку.

-Але ж це може бути лише тимчасово,- намагаючись тримати себе в руках, промовила Ніколь.

-Все може бути, молодий організм здатен відновлюватися швидко і добре. Але травма, дійсно, дуже тяжка. Тому  зараз мсьє Арману  потрібна ваша підтримка,- пояснив лікар.

-Коли ми зможемо його побачити?- збліднівши від почутих слів, запитала мадам Шарлотта.

-З операційної його зараз переведуть в реанімацію, там він буде знаходитися до того часу, поки його стан стабілізується. А потім, коли його переведуть до звичайної палати, ви зможете провідати. Зараз ви можете лише подивитися на нього через скляні двері реанімації.

    Ніколь стояла, притулившись чолом до прозорих дверей реанімаційної палати, і гірко плакала, дивлячись на свого коханого, який непорушно лежав під крапельницею, з перебинтованою  головою. Він здавався таким безпорадним, їй дуже хотілося його обняти і захистити від всього світу.

-Доню, не плач,- Шарлотта обняла її за плечі і пригорнула до себе,- Арман все чує…Йому б не сподобалося бачити тебе зараз у такому стані…Подумай про дитину, тобі не можна зараз хвилюватися.

    Через тиждень Армана нарешті перевели до звичайної палати  і дозволили рідним провідати його. Ніколь відразу приїхала в лікарню. Тихенько зайшовши в палату, вона побачила, що Арман спить після уколу знеболювального.

   Вона присіла біля нього на ліжко і легенько торкнулася рукою до його неголеної щоки. Довгі чорні вії чоловіка здригнулися і він прошепотів:

-Селін…Кохана…

    Ніколь злякано прибрала руку з його обличчя і змахнула непрохані сльози, які навернулися їй на очі.

-Ніколь, що з тобою?- Арман розплющив очі і затуманеним поглядом поглянув на дружину.- Що сталося? Чому ти плачеш?

-Нічого не сталося…Просто хвилююся за тебе,- тихо промовила вона, посміхаючись крізь сльози.

-Як наша принцеса?- Арман простягнув  руку легенько торкнувся до великого живота Ніколь.

-Добре…З нетерпінням чекає зустрічі з татком…

-Ніколь, що зі мною?- раптом запитав він і пильно поглянув їй в очі.

-В твого авто відмовили гальма і ти потрапив в аварію,- Ніколь погладила його по руці, намагаючись заспокоїти.

-Я це пам’ятаю…- тихо промовив Арман.- Що зі мною зараз? Я не відчуваю ніг,- злякано прошепотів він.

-Це тимчасово, не хвилюйся…З часом це минеться, але потрібна реабілітація,- посміхнулася Ніколь,  вирішивши що не варто йому говорити зараз правду.

-Що з моїми ногами? Чому я їх не відчуваю?- знову запитав Арман, дивлячись на неї очима, повними страху і відчаю.

-Любий, не хвилюйся, лікар все тобі детально пояснить,- Ніколь нахилилася і поцілувала його в колючу щоку.-Зараз тобі потрібен лише спокій…

   В палату постукали. Ніколь, відчинивши двері, здивовано відступила, пропускаючи Леонардо.

   Побачивши його, Арман ворухнувся і застогнав від болю.

-Привіт, Армане! Не хвилюйся так, я заскочив лише на хвилину, провідати тебе і побажати швидкого одужання, все ж таки ми багато років були друзями,-посміхаючись промовив Леонардо.

-Годі тобі, я ще не помер,- Арман презирливо поглянув на нього.- Хотів запитати як ти дізнався про мене, але думаю, що не варто…

-Я дізнався про трагедію, яка сталася з тобою як і всі, із новин,- розвів руками  Леонардо,- ти ж знаєш, такі звістки швидко поширюються в інтернеті та ЗМІ. Не розумію, ти ж такий успішний, порядний, чесний, улюбленець публіки і Бога…Як з тобою могло статися таке лихо?  Бачиш, Бог врятував тобі життя цього разу, але будь обережнішим надалі!

-Поруч з Арманом- його сім’я, тому не хвилюйся за нього,- втрутилася в розмову Ніколь.- Дякую, що заїхав провідати, але ж ти знаєш, що до хворого не можна заходити надовго і турбувати.

-Твоя правда, Ніколь, хворого краще не турбувати. Бажаю тобі скорішого одужання, Армане, але не забувай про те, що я тобі говорив,- промовив Леонардо і вийшов із палати.

-Що це було?- Ніколь зачинила за ним двері і стурбовано поглянула на Армана.

-Вбивця завжди повертається на місце злочину,- тихо промовив Арман, про щось напружено думаючи.

-Ти в чомусь підозрюєш його?-  злякано запитала вона у чоловіка, але той промовчав, сумно поглядаючи у вікно.