53 частина

    Селін зайшла в спальню і почала збирати в валізу свої найнеобхідніші речі. Леонардо мовчки спостерігав за нею, притулившись спиною  до дверей і схрестивши на грудях руки.

-Відійди,- холодно промовила вона, зібравши валізу і намагаючись вийти із кімнати.

-Селін, не йди! Давай поговоримо про все пізніше, коли ти трішки заспокоїшся,- Леонардо благально поглянув на неї.

-Ні, Лео, я йду від тебе назавжди!

-Це твоє остаточне рішення?- запитав він, пильно дивлячись їй  просто в очі.

-Так, це моє остаточне рішення, тому відійди і дай мені дорогу!

-Селін, без тебе я стаю дуже страшною людиною, мені всіх хочеться вбити! Якби ти тільки знала скільки життів залежить від тебе, то ні на крок не відходила б від мене,- з погрозою в голосі промовив Леонардо.

-Не треба мені погрожувати, я тебе не боюся! Якщо ти зараз не випустиш мене звідси, я розповім поліції, що не сама впала, а ти зіштовхнув мене зі сходів, а також зберу прес-конференцію і   розповім  репортерам правду про наше сімейне життя. Думаю що після моїх зізнань твоя кар’єра стрімко полетить вниз!- вигукнула Селін і хоробро поглянула на нього.

    Леонардо схопив її за руку.

-Ти нікуди не підеш звідси!

-Відпусти! Ти хворий!- Селін спробувала висмикнути свою руку з його міцних пальців.

-Я не хворий, я поранений звір!- вигукнув Лео.- Ти не боїшся пораненого звіра?

-Не боюся!

-Не варто заганяти мене в глухий кут! Ти ніколи не думала на що я здатен в такому стані?

-На що ж?

-А ти як думаєш?

-Вб’єш мене?- нервово засміялася Селін.

-Не вб’ю! Я хочу жити з тобою! Тому нікуди тебе не відпущу і нікому не віддам!

-Відпусти! Ти мені огидний!

-Я не віддам тебе! Ти чуєш? І  нікуди не відпущу! Тому не заганяй мене у глухий кут, бо в такому стані я здатен на все! Зрозуміла?

-Я не боюся тебе! І йду від тебе!

-Ти нікуди не підеш, бо я не дозволяю!

-А я й не питаю в тебе дозволу! І що ти зробиш? Замкнеш мене в цьому будинку?

-Так, замкну!- Леонардо відпустив руку Селін і зробивши декілька великих кроків, домчав до вхідних дверей і почав замикати їх.

   Селін тримаючи в руках валізу і затамувавши подих, спостерігала за ним. Вона намагалася зрозуміти що їй робити далі і як вирватися з цього будинку, який був її тюрмою вже декілька років.

   Леонардо  замкнув  двері і переможно посміхнувся.

-Кохана,- владно промовив він,- тобі потрібно відпочити. Після трагедії з малюком у тебе просто нервовий зрив, тому йди відпочивати у свою кімнату і обов’язково випий ліки, які тобі прописав лікар.

-Негайно випусти мене звідси!- тремтячим голосом промовила Селін.

-Я вже сказав тобі, що ти нікуди не підеш, тому краще не гніви мене, а йди у кімнату!

-Ні!

    Леонардо знову схопив Селін за руку.

-Селін, ходімо в кімнату!

   Раптом на всю вітальню пролунав  дверний дзвінок,  Леонардо замовк і здивовано поглянув на двері.

-Хто це? Ми нікого не чекаємо, тому мовчи!- прошепотів він, міцно тримаючи Селін за руку.

   Але вона вирішила не мовчати, а діяти.

-Хто там?- голосно запитала вона, дивлячись на Леонардо великими від страху очима.

-Доню, це я!- почувся за дверима голос мами.

-Мамо, Леонардо мене силою тримає в домі, негайно викликай  поліцію!- вигукнула Селін.

   Мама почала щосили стукати у двері і голосно кричати:

-Леонардо, негайно відчини і відпусти мою доньку, інакше я викличу поліцію!

    Лео мовчки стояв і тримав Селін, не відпускаючи її руку, аж поки не почув як його теща телефонує у поліцейський відділок. Тоді він відімкнув двері і виштовхав Селін з будинку, викинувши слідом її валізу.

-Можеш йти, але запам’ятай, що ти зовсім скоро дуже про це пошкодуєш!

    Селін повернулася в батьківський дім і декілька днів  оговтувалася після лікарні та скандалу з чоловіком. А потім взяла відпустку за свій рахунок на кіностудії , зателефонувала своєму адвокату і написала заяву на розлучення. Залишивши юристу довіреність, згідно якої він мав повне право діяти від її імені під час процесу по розірванню шлюбу, вона взяла квиток на літак і полетіла на Сейшельські острови- неймовірно тихе і спокійне місце в водах Індійського океану, де можна усамітнитися, сховатися від усіх і забути  про всі проблеми та неприємності.

   На Сейшели Селін прилетіла рано вранці. Дивлячись в ілюмінатор, вона побачила як посеред темно-синього океану раптом з’явилася барвиста пляма всіх відтінків блакитного, м’ятного і  синього. Потім почали проглядатися острівці з пальмами  і білосніжні пляжі. По салону пройшла хвиля захвату, пасажири почали плескати в долоні і діставати свої фотокамери, вона теж дістала телефон.

   Поселившись в затишному готелі в номері  з великими панорамними вікнами, білими меблями і світлим паласом з довгим ворсом, вона щовечора запалювала на столику з кришталевою стільницею ароматні свічки з улюбленими магічними ароматами і милувалася чарівними заходами  сонця, спостерігаючи як денне світило ховається в водах океану.

   Вона вимкнула телефон і зникла для всіх на місяць, чекаючи розлучення.