46 частина

    Ніколь стояла, спершись об підвіконник і кутаючись у теплий шалик,  спостерігала за тим, як Арман збирає дорожню валізу.

-Отже, ти летиш в Америку із нею!  Мені це не подобається!- невдоволено промовила вона, нервово стукаючи нарощеними нігтями з яскравим манікюром по віконній рамі.

-Ніколь, не починай! Ми летимо не вдвох, а з нами летить ціла команда!- Арман роздратовано поглянув на наречену, складаючи у валізу елегантний костюм від одного із найкращих французьких кутюрьє.

-Але це нічого не значить! Тому що в цій команді летить вона, твоя колишня кохана!

-Селін – заміжня жінка, у неї давно своє життя!  І ми летимо всі разом на вручення премії!  То до чого тут твоя ревність?- Арман сердито поглянув на Ніколь.- Ти можеш мені пояснити?

-Так, можу! Якщо ти кохаєш мене, а не  Селін, то чого ти досі зволікаєш, Армане? Давай, нарешті, призначимо дату нашого весілля!

-Ніколь, люба,- Арман зітхнувши, підійшов до дівчини і обійняв її,- ми обов’язково призначимо дату нашого весілля, не хвилюйся! Коли я повернуся з Лос-Анджелесу, ми відразу це зробимо! Обіцяю тобі! А зараз давай будемо спати, мені треба рано вставати…

   Літак, який летів з Ніцци в Лос-Анджелес відлітав вранці о шостій годині десять хвилин з аеропорту Кот Д’Азур. Зайнявши своє місце в салоні повітряного судна, Арман схвильовано поглянув на дорогий наручний годинник на своїй руці і на вільне місце біля себе.

   Годинник показував п’ять хвилин на сьому.

-Вибачте, ми вилітаємо за розкладом?- запитав він у стюардеси, яка проходила повз нього.

-Так, мсьє…Ми вилітаємо через п’ять хвилин. Посадка на літак вже майже закінчилася.

   Арман нахилився до Емілії, яка сиділа з продюсером позаду нього і тихо промовив:

-От бачиш, я ж казав тобі, що він не відпустить її…

   Емілія поплескала його по плечі, намагаючись заспокоїти.

-Відпустить…Не хвилюйся!

-Вибачте, я ледве не запізнилася на літак,- почувся раптом знайомий схвильований голос, і Арман побачив Селін, яка швидко зайшла до салону з валізою в руках.- Вибачте, будь ласка!

-Мадам, прошу, сідайте на своє місце і заспокойтеся,- стюардеса звернулася до неї і вказала їй на порожнє місце поряд з Арманом.

   Селін, поглянувши на нього, відступила на два кроки по салону і  злякано промовила:

-Я не хочу сидіти поруч з цим чоловіком! Можна я пересяду на інше місце?

-На жаль, пані, вільних місць немає, тому займіть, будь ласка, своє місце, прошу вас!- повторила стюардеса.

   Селін завагалася, але поглянувши навколо, побачила, що всі пасажири літака починають з цікавістю спостерігати за нею.

-Ну добре,- знітившись, промовила вона і перечепившись об ногу Армана, зайняла своє місце біля ілюмінатора і сердито поглянула на нього,- чому ти постійно переслідуєш мене?

    Арман, уважно поглянувши на неї, сумно посміхнувся:

-Ти так боїшся мене, що навіть не хочеш сидіти поруч зі мною?

-Чого це я тебе боюся? Не боюся! Зовсім!- Селін хоробро поглянула йому в очі.- Не боюся! Зрозумів?

-Шановні пасажири, просимо вас  пристебнути паски безпеки!- оголосила стюардеса.

   Селін слухняно потягнулася до паска, намагаючись пристебнути його.

-Тобі допомогти?- Арман нахилився до неї і доторкнувся до її руки.

-Не треба!- сердито зиркнула на нього Селін і відсмикнула руку від нього.

-Ти і справді так  боїшся мене?- тихо запитав Арман, уважно дивлячись на неї.

-Це ти про що, Армане?

-Боїшся навіть ці п'ятнадцять годин польоту побути поруч зі мною, бо я впливаю на тебе і руйную твій самозахист…

-Досить!- сердито вигукнула Селін,- ти можеш сам собі розказувати що хочеш, а я від тебе не хочу навіть слова чути!- вона дістала навушники і, вставивши їх у вуха, заплющила очі і відвернулася до ілюмінатора.

   Літак повільно набирав висоту.  Арман замовк, він ніжно дивився на неї, милуючись такими дорогими і знайомими рисами обличчя. Його погляд ковзнув від її пухкеньких і таких бажаних губ до підборіддя, а потім ковзнув по ніжній шиї і спустився до відкритого комірця блузки.

-Пане, чогось бажаєте?- почувся поряд голос стюардеси.

   Арман здригнувся і відповів:

-Так, я буду каву…А пані принесіть, будь ласка, сніданок і каву з молоком.

    Стюардеса через декілька хвилин повернулася із тацею в руках. Арман, подякувавши, взяв тацю з її рук і хотів обережно поставити її перед Селін, і нахилившись до неї, доторкнувся до її руки.

-Ти що робиш?- обурено вигукнула вона і, розплющивши очі, побачила перед собою Армана із сніданком в руках.

-Обережно,- посміхнувся він і поставив перед нею тацю на спеціальний столик, який розкладався біля крісла.

-Дуже дякую тобі,- ніяково посміхнулася Селін, взявши в руки виделку і ніж.

   Арман уважно дивився на неї, не відводячи погляду. В його очах Селін прочитала безліч німих запитань.

-Добре,- зітхнула вона,- питай вже, нарешті, про те, що ти хотів від мене почути.

-Навіщо ти живеш з Леонардо, якщо не кохаєш його?- запитав Арман, і далі не зводячи з неї очей.

-Армане, досить! Я вже не та наївна дівчина, якою колись була, та й ти став іншим, того Армана, якого я знала, вже не існує…

- А мені здається, що ти просто закохалася у свій полон, тому і живеш з тим типом,- зітхнув він.

-Досить! Дай мені, нарешті, спокій!- сердито прошепотіла Селін,   кинувши з пересердя виделку на тацю.

   Але виделка вилетіла і впала прямо на джинси Армана, забруднивши їх.

-Вибач, будь ласка, я зараз все витру,- Селін  злякано поглянула на нього і почала витирати пляму вологою серветкою.- Мені так незручно!

   Арман перехопив її руку і відсунув від себе

-Не треба, я сам витру…Забудь…