31 частина

         Арман залишив свого байка на парковці   і повільно пройшов на набережну. На причалі він побачив Селін, яка стояла біля самісінької води, вона була одягнена в білу весільну сукню. Море біля її ніг було спокійне і лагідне, навкруги була тиша. Але якась дивна тиша, гнітюча. Від неї віяло небезпекою.

   Він гукнув дівчину, але вона навіть не озирнулася, продовжувала непорушно стояти біля води. Серце Армана раптом пронизав страх, від якого навіть спітніли руки. Передчуваючи біду, він  спустився  білими мармуровими сходами на причал, підійшов до Селін і легенько торкнувся до її плеча.

   Дівчина здригнулася, повільно повернулася до нього і раптом почала падати, втративши рівновагу. Арман підхопив її на руки і побачив, що на білосніжній сукні, розшитій перлинами,  розпливається велика червона пляма, яка стає все більшою і більшою.

   Руки Селін безсило звисали  вниз, її обличчя було блідим, а очі заплющені.

-Селін! Селін! Що з тобою! Селін ти мене чуєш?- злякано закричав він, намагаючись привести її до тями, але дівчина не подавала ніяких ознак життя.

   Побачивши, що з її руки червоні краплі капають на білий мармур причалу, він з жахом закричав і…прокинувся.

   Сівши на ліжку і   важко дихаючи, він витер спітніле чоло і, зрозумівши, що це лише сон, полегшено зітхнув. Повний місяць заглядав у вікно, освітлюючи кімнату м’яким тихим сяйвом.

   В коридорі почулися тихі кроки, потім відчинилися двері його спальні і на порозі з’явилася Ніколь, кутаючись в ніжно-блакитний шовковий халатик.

-Що трапилося, Армане?- схвильовано запитала вона, невимушеним рухом прибравши із чола пасмо довгого волосся.- Ти так кричав, що  я почула твій крик навіть в іншій кімнаті.

-Нічого,- перевівши подих, промовив Арман хрипким голосом,- просто кошмар наснився…Вибач, що розбудив тебе і налякав.

   Ніколь пройшла в спальню і присіла біля нього на ліжку, яке ще зовсім нещодавно вони розділяли вдвох. Легенько провела кінчиками пальчиків по його руці, потім торкнулася плеча і провела долонею по спині, роблячи легкі масажні рухи. Вона змовчала про те, що чула як  він викрикував уві сні ім’я   Селін.

-Не думай про погане, Армі, тобі потрібно виспатися,- лагідно промовила вона, продовжуючи гладити його спину.- Хочеш я зроблю тобі масаж?

-Дякую, але  не треба,-  Арман обережно прибрав її руку зі свого тіла.

-Гаразд…Тоді можна я полежу трішки біля тебе? Мені дуже самотньо,- Ніколь  поглянула на нього своїми великими карими очима, сповненими кохання.

   Вона так благально дивилася на нього, що в нього не вистачило сміливості відмовити їй. Не почувши заперечень, Ніколь швиденько лягла біля нього і поклала голову йому на плече.

   Арман мовчки лежав, дивлячись у стелю, а потім заплющив очі. Ніколь поглянувши на нього, легенько торкнулася кінчиками пальчиків до його колючої щоки і тихо промовила:

-Ще зовсім недавно ми спали в цьому ліжку вдвох і були щасливими.

-Нікі, припини, будь ласка,- сердито промовив Арман,

-Чому? Армі, я скучила за тобою,- дівчина повернулася до нього і спершись на лікоть, поцілувала його в красиві чуттєві губи, які були мрією мільйонів жінок.

   Арман від несподіванки здригнувся. На мить йому здалося, що це була Селін. Але відкривши очі, побачив Ніколь.  Він повернувся до неї і тихо промовив, благально дивлячись на неї:

-Ніколь, відпусти мене, будь ласка!

-Що?- розгублено прошепотіла  Ніколь.

-Ти зрозумій, я дивлюся на тебе, але тебе не бачу. Я бачу Селін. Ти дивишся на мене і бачиш своє відображення у моїх зіницях, але тебе там немає…Там живе Селін…Я кохаю її…

-Я знаю це, Армане, але відпустити тебе не можу… Я кохаю тебе і  цього мені достатньо. Я вірю, що ти врешті-решт забудеш  її, і ми знову будемо щасливі разом,- тихо, але твердо промовила Ніколь і схопившись, вийшла з кімнати.

     Вона  довго плакала в подушку від відчаю та безсилої люті на ту дівчину, але вранці прокинулася рано і поспішила на кухню, щоб приготувати Арману ранкову каву.

   Арман, прокинувшись,  відразу пішов у ванну кімнату. Проходячи повз кухню, він зупинився на порозі, вловивши приємні аромати, і здивовано поглянув на неї.

-Ніколь? Чому ти прокинулася так рано?

-Хотіла приготувати тобі сніданок і каву,- посміхнулася дівчина.

- Дякую, звичайно. Але  тобі потрібно добре відпочивати після лікарні і набиратися сил, я міг би випити каву і поснідати в кав’ярні.

-Армі, не ображай мене…-дівчина, ковтаючи сльози, поглянула на нього.-Я старалася…

-Ну добре, не хвилюйся. Я зараз одягнуся і поснідаю…Поснідаємо разом, якщо ти так хочеш,- зітхнув Арман.

-Добре, любий,- радісно посміхнулася дівчина.- Я чекаю!

    Арман, зітхнувши, пішов у кімнату і через декілька хвилин повернувся на кухню. Ніколь сиділа за столиком і гірко ридала, стискаючи в руках телефон.

-Ніколь, що сталося?- Арман стурбовано поглянув на неї.-Чому ти плачеш? Хто тобі телефонував?

-Телефонувала мама,- схлипуючи відповіла Ніколь,- тато помирає…

   Вона заридала ще дужче і закрила обличчя руками.

-Ніколь, мені дуже шкода,- Арман обняв її і пригорнув до себе, намагаючись заспокоїти.- Нам потрібно сьогодні ж летіти в Дюссельдорф.