25 частина

                                                25 частина

  Селін замовкла. Деякий час  вони мчали за каретою швидкої мовчки.  Арман зосереджено дивився на дорогу, а Селін, втиснувшись в тепле  шкіряне сидіння, нервово поглядала у бокове скло, про щось напружено думаючи.

   А потім згадала про записку, яку залишила Ніколь і діставши її із кишені, почала читати вголос.

-«Ти від мене відмовився…Причина відома нам обом…Ти обрав її…А без тебе я не житиму. Якщо ти відмовляєшся від мене, я теж відмовляюся від цього життя…»- тремтячим голосом прочитала вона.

-Селін, не треба! Прошу!- вигукнув Арман.

   Вона ж не звертаючи уваги на його слова, читала далі:

-«Без тебе це життя нічого не варте. Пробач мені і нехай мені пробачать всі, бо я в цьому житті найбільше і понад усе кохаю тебе…Прощавай, коханий…»- дочитала вона і злякано поглянула на Армана,- Армі, що ми накоїли?

-Я винен перед нею,- винувато зітхнув він.

-Ні, це я винна…- приречено прошепотіла Селін,- Боже, пробач мені, благаю!  

-Ти ні в чому не винна, не наговорюй на себе!- Арман сердито поглянув на неї.

-Я винна!- заплакала Селін.- Я дуже боюся, що вона помре! Що тоді буде? Як ми будемо жити з цим?

-Я дуже сподіваюся, що вона буде жити і все буде добре,- зітхнув Арман.-Не розумію, як вона на таке наважилася?

-Бо ти покинув її,- схлипнула Селін і простягнула йому записку.

-Але це краще, ніж брехав би їй щодня!

-Ти хоч усвідомлюєш, що вона зробила через це? Мене зараз мучать докори сумління,- вигукнула Селін, витираючи сльози.

-Це мене нехай мучать, ти ні до чого не причетна!- твердо промовив Арман, припарковуючи авто на стоянці  біля корпусу лікарні , куди швидка привезла Ніколь.- Ходімо!

   Дівчину забрали в приймальне відділення, а Арман і Селін залишитися чекати під дверима. Поговоривши з лікарем,  Арман зателефонував батькам і повідомив про те, що сталося з Ніколь, а потім почав міряти широкими кроками  лікарняний коридор, поглядаючи на двері відділення, а Селін стояла, притиснувшись спиною до стіни і схрестивши на грудях руки.

   Хвилин через п'ятнадцять в коридорі з’явилися розгублені і налякані батьки Армана.

-Синку, як вона?- тримаючись за серце, запитала мама, переводячи подих від швидкої ходи.

-Їй зараз промивають шлунок, сподіваюся, що все минеться,-зітхнув Арман.

-Господи, врятуй нашу дівчинку,- благально промовила мадам Шарлотта, а потім, побачивши Селін, обурено вигукнула, вказуючи на неї,- а вона що тут робить?

   Мсьє Арто  теж невдоволено поглянув на дівчину.

-Це все через тебе!- зі злістю в голосі вигукнув він,- через тебе!

-Тату, припини!- тихо промовив Арман, гнівно поглянувши на батька.

-Я краще піду звідси,- тихо промовила Селін, винувато поглянувши на Армана та його батьків,-вибачте…

-Ви нічого не знаєте! Ніколь лишила Селін повідомлення, і завдяки цьому ми встигли вчасно приїхати і викликати швидку,- пояснив Арман, намагаючись захистити Селін перед батьками.

-Тобто ти врятувала Ніколь життя?- здивувався мсьє Арто, звертаючись до дівчини, - ми дуже  вдячні  тобі, але більшого від нас не чекай. Ніколь одужає, а Арман виправить свої помилки і повернеться до неї, своєї нареченої.

-Тату, не треба! Поговоримо про це пізніше,-Арман знову гнівно поглянув на батька.-Зараз не час!

-Ніяких пізніше, сину! Досить!- вигукнув мсьє Арто!

   Селін зітхнула і винувато поглянула на всіх.

-Я не хотіла нікому нашкодити. Вибачте мені,- тихо промовила вона, опустивши очі.

-Не журися, Ніколь одужає і  у них з Армі  все буде добре. А тобі не треба тут залишатися. Якщо не хочеш неприємностей, то їдь додому! Йди звідси,- твердо промовила мадам Шарлотта.

-Мамо, припини! Не смій ображати Селін, інакше ти мене більше не побачиш,- Арман обурено поглянув на матір.

-Ти погрожуєш мені через цю дівчину?- вигукнула мадам Шарлотта і вхопилася за серце,- яка ганьба!

   В цей час із приймального відділення вийшов лікар, який приймав Ніколь, і Арман та його батьки кинулися до нього.

-Як вона, лікарю?

-Вона жива?- навперебій запитували вони, з надією дивлячись на високого молодого чоловіка в білому халаті, що стояв перед ними.

-Все добре,- втомлено посміхнувся лікар,-мадемуазель ще декілька годин побуде в реанімації, а потім її переведуть у звичайну палату і ви зможете її провідати.

-Дякуємо вам, лікарю,- з вдячністю вигукнула мадам Шарлотта.

   Арман  полегшено зітхнув і посміхаючись,  потиснув лікарю руку на знак вдячності.

   Селін, ковтаючи сльози, тихо розвернулася і  непомітно пішла, залишивши схвильоване сімейство Арто в лікарні біля нареченої їхнього сина.

   Через хвилювання, розгубленість, страх і образу вона навіть не пам’ятала, як вийшла з лікарні і знесилено опустилася на сходи. Гірко ридаючи, вона розуміла, що це кінець їхнього кохання.