24 частина

   Почувши його слова, Селін здивовано запитала:

-Як це?

-Дитини немає,- повторив Арман,- Ніколь не вагітна!

-Справді?

-Так, вона навмисно повідомила цю брехню репортерам. Не розумію, навіщо вона це зробила,- зітхнув Арман.

-А я розумію,- сумно посміхнулася Селін,- вона сподівається, що так ти повернешся до неї.

 -Вона помиляється якщо це справді так, то вона мене дуже погано знає,- похитав головою Арман.

-Ти сплутав її думки, Армане. Ніколь відчайдушно намагається втримати тебе біля себе, вона тебе кохає,- тихо промовила Селін,- а ти її ображаєш.

   Арман взяв Селін за руку і уважно подивився їй в очі.

-Селін, я розірвав заручини, бо це нечесно по відношенню до Ніколь, і вона це прекрасно знає. І знає, що брехнею вона ніколи не поверне стосунків зі мною.

-Вже пізно, мені треба повертатися додому,- зітхнула Селін.

-Зачекай, не йди!- благально прошепотів Арман, ніжно, цілуючи її в шию,- побудь ще трішки, благаю!

-Ну добре,- погодилася Селін, - ще декілька хвилин побуду.

-Ти змерзла? Давай сядемо в авто,- запропонував Арман, відчиняючи дверцята.

   Селін зітхнула і сіла на переднє пасажирське сидіння.

-Селін, кохана, я скучив за тобою,- повторив Арман, обіймаючи її.

   Під час їхньої розмови в його кишені  декілька разів  голосно дзвонив телефон, але він відхиляв дзвінки, навіть не поглянувши хто саме йому телефонує.

   Через декілька хвилин телефон Селін теж озвався голосним дзвінком.

-Коли ми разом, починається світова війна,- зітхнула дівчина і спробувала вивільнитися з його обіймів і дістати із кишені телефон.

-Не відповідай,- прошепотів Арман, покриваючи її обличчя поцілунками,- Нехай ці хвилини будуть лише нашими…

-Це напевно мама, вона хвилюється, треба відповісти,- Селін все ж таки дістала телефон і поглянула на екран,- так, це мама!

   Поговоривши з мамою, Селін хотіла завершити дзвінок, але поглянувши ще раз на екран, здивовано промовила:

-А це що таке? Якесь голосове повідомлення надійшло, а я й не бачила…

-Яке повідомлення? Від кого?- насторожився Арман.

-Від Ніколь,- Селін ввімкнула повідомлення і уважно почала його слухати.

-Я вже йду,- почувся  тихий приречений голос Ніколь,- йду, люблячи Армана так, як ти не покохаєш його ніколи! І я хочу сказати тобі лише одне – якщо ти його образиш – я тебе й із того світу дістану! Чекатиму тебе там!

-А це що таке?- злякано прошепотіла Селін.- Господи, що це означає?

-Що там таке? Що вона каже?- схвильовано запитав Арман, побачивши як зблідла Селін.

-Не знаю…Щось страшне,- побілівшими вустами ледве вимовила вона.

  Арман вихопив в неї телефон і прослухав повідомлення Ніколь, а потім дістав свій телефон і поглянувши на екран, побачив кілька пропущених дзвінків від неї і голосове повідомлення: «Я просто хотіла востаннє почути твій голос, але ти навіть цього пожалів для мене. Я звільняю тебе від себе і дарую тобі свободу, про яку ти так мріяв останнім часом. Прощавай!»

   Селін злякано дивилася на нього:

-Армане, це ж не те, чого я боюся? Що вона там каже?

-Здається Ніколь щось зробила собі,-збліднувши промовив  Арман.- Повідомлення надійшло майже годину тому, їдьмо негайно!

   Примчавши в будинок Армана, вони побачили Ніколь, яка лежала на дивані в вітальні, а біля неї на столику лежала порожня упаковка від снодійних таблеток.

   Арман, підбігши до дівчини, почав тормошити її за плечі. Селін, тримаючись за серце, злякано дивилася на нього.

-Ніколь! Ніколь! Ти чуєш мене?- схвильовано промовляв він, намагаючись привести дівчину до тями, але йому це не вдавалося.- Ніколь, що ж ти накоїла?

-Я викличу швидку,- оговтавшись від переляку вигукнула Селін і схопила в руки телефон.

   Викликавши бригаду швидкої медичної допомоги, вона побачила на столику, поряд з упаковкою з-під ліків, записку, написану почерком Ніколь і сховала її в кишеню.

   Через декілька хвилин швидка приїхала і забрала дівчину в лікарню. Арман і Селін вискочили на вулицю за лікарями.

-Я поїду в лікарню,- промовив Арман, сідаючи за кермо своєї автівки.

-Я теж поїду,- Селін рішуче опустилася на пасажирське сидіння.

-Селін, не треба,- заперечив Арман.

-Я поїду,- твердо промовила Селін, дивлячись йому в очі,- хіба не я – причина того, що сталося з Ніколь?

-Гаразд, поїхали! -погодився Арман.

-Ніколь, живи будь ласка, тільки не помирай,- шепотіла Селін, дивлячись на карету швидкої, яка мчала з сиренами попереду них.-А раптом вона помре?- вона злякано поглянула на Армана.- Як я зможу тоді жити, знаючи, що винна у її смерті?

-Селін, не кажи так!  Прошу!-схвильовано   промовив Арман,- ти ні вчому не винна! Це лише моя провина!