23

АРТЕМ

У нашій професії іноді потрібно вірити в чудеса. Це допомагає у безнадійних ситуаціях. Я зрозумів, якщо дуже сильно вірити, що воно станеться – це відбувається обов’язково.

Моя Яна за ці тижні, що була тут дуже змінилася. З простої дівчини, вона перетворилася на мужнього і вмілого професіонала. Я намагався постійно бути поряд, щоб вона отримала дуже багато знань, які їй в подальшому знадобляться. Я не хотів, щоб вона допомагала ще комусь із лікарів, можливо це ревність, просто не хотілося ділити її з кимось. Хтось скаже, що я власний чоловік, можете думати, що так, бо її я не міг відпускати від себе.

Наша розмова внесла багато ясності у подальших відносинах. Дуже неприємно було дізнатися, що є такі люди, котрі для досягнення своїх цілей не нехтують навіть тим, щоб заподіяти біль іншим людям. Макар дійсно покидьок, що так вчинив з Яною та й зі мною. Так і Катя не краща. Добре, що я не повівся на неї, напевне Вищі сили мене зупинили і я отримав свою нагороду.

І от нарешті я зрозумів, що  таке щастя і хто така щаслива людина! Дійсно, потрібно пройти три кола пекла, щоб отримати те, що я маю. Яна! Я тепер знаю, що вона мій промінчик сонця і нагорода, яку я так давно чекав. Спочатку її втратив, але тепер знайшов. І від цього тепло розходилося по тілу. Вона – моя доля. Тільки ця дівчина, що торкнулася мого серця змусила мене відчути почуття кохання і вірності, яке зараз так рідко зустрічається! Але, тільки одне мене засмучує. Ми повинні будемо розлучитися, адже вона скоро поїде. Не знаю, які слова потрібно підібрати, щоб описати те, що я при цьому відчував. Біль, розпач, хвилювання, мабуть – це не те, я боявся, що з нею щось трапиться і я втрачу її назавжди. Але, я вірю, що ми всеодно будемо разом, не має різниці на якому світі. Адже таке кохання буває раз на все життя. Я вирішив, хоча б заочно познайомити її з тітонькою. Ми з нею дуже рідко спілкувалися. Вся наша розмова складалася з кількох реплік, головне, що вона була жива і здорова.

Я попросив Яну залишитися в операційній після виснажливого дня.

• Щось сталося? – дивилася на мене своїми великими карими очима.
• Ян! Я хочу тебе познайомити з однією дуже дорогою мені людиною, моєю тіткою Іриною. Я говорив, що вона замінила мені маму і тому, прийшов час вас познайомити.
• Якось хвилююче! – посміхнулася вона і знизала плечима.
• Не хвилюйся! Вона тобі сподобається.

Я обійняв її і поцілував у чоло. Притис до себе і увімкнув відеозв’язок. Кілька секунд чекання і ввімкнулося відео.

• Доброго вечора, тітонько! Як у Вас справи?
• Артемчику, все гаразд. – Вона уважно заглядала у камеру і на її очах з’явилися сльози. – Синку! Ти знайшов її. А говорив, що цього неможливо зробити!

Я поглянув на Яну, яка також плакала і  все зрозумів.

• То це та дівчина, про яку Ви говорили?
• Так! Так! Ти такий молодець! Яночко, як ти? Я зараз покличу всіх.

Артем дивився на мене і не розумів.

• Зараз у тебе буде шок, такий як був у мене, – промовила вона.

У камері з’явилися ще дві жінки. Я розгледів бабусю Яни і напевне, її маму. Поглянув на Яну і справді був шокований.

• Як тобі така новина?
• Артемчику! – заплакала бабуся Яни.

І виникло двобічне ридання там і тут.

• Можливо, хтось мені щось пояснить!
• Це Яна приютила мене і ось ці жіночки. Саме за неї я тобі говорила. А звідки Ви знаєте Артема?

Тітка розгублено поглянула на бабусю Яни і маму.

• Ваш Артем зустрічався з Яною до війни! – промовила бабуся.
• Що? Справді? – вона ще більше розплакалася. – То це з нею ти хотів мене познайомити?

Яна також стояла вся у сльозах.

• Так, тітонько. Це моя Яна!
• Значить тепер по -справжньому будемо родиною? – усміхнулася бабуся Яни. – Хіба таке можливо?
• Виявляється можливо! – промовила тітка Ірина.

Вони всі обіймалися і ми також раділи разом з ними. Більше розмовляти не було часу. Так, ми зрозуміли, що були там зайвими. Відімкнув телефон і поглянув на Яну.

• Можливо поясниш?

Вона розповіла про те, як плела сітки у якісь будівлі і моя тітка їм допомагала. Що все розповідала про свого племінника і говорила, що він на війні, потім, що вона залишилася сама у будинку, тож Яна вирішила запросити її до себе.

• Хіба чудес не буває? – притис міцно до себе і поцілував. – Як таке можливо?
• А чому тітка Ірина сказала, що ти мене знайшов? – запитала вона.
• Поки тебе не було у шпиталі, ми з нею розмовляли по телефону і вона попросила знайти дівчину Яну. Я ще сміявся, мовляв, де її знайду. А це виявляється була ти! Моя кохана, Яна!

Поцілував її у кінчик носа.

• Як я буду без тебе? 

                                                    ЯНА

Ми стояли біля військового автомобіля. Сьогодні я їду на передову, а він залишається тут. У кожного з нас будуть свої обов’язки, але головним залишається – рятувати життя. Артем не відпускав мене зі своїх обіймів, немов хотів розчинитися у мені.

• Кохана, - шепотів біля вуха, - бережи себе. Я знаю, що можливо зараз скажу дурницю, але все ж таки спробую ще раз. Не їдь, я домовлюся з Саничем і ти залишишся з нами, а головне – зі мною.
• Артеме, - важко видихнула і поглянула йому в очі. – Зрозумій, твоє місце тут, а моє – там. Я для того сюди і приїхала, щоб бути максимально корисною там, розумієш? Я вдячна тобі за турботу, але мене ти не переконаєш!
• Я знав, що ти вперта! Будь обережною! І….я кохаю тебе, знай це!
• Дякую, милий! Я теж тебе кохаю, - міцно притиснулася до нього і востаннє вдихнула його аромат.