16

АРТЕМ

Останнім часом, я помітив як Катя дивиться на мене. А після того випадку у її домі, взагалі намагався її уникати. Тільки довго це робити мені не вдалося. Як ми були у військовому гарнізоні, вона покликала мене, щоб допомогти опанувати вміння затягувати джгути.

• Ти останнім часом мене уникаєш? Щось трапилося?
• А ти сама не розумієш? – поглянув на неї, коли вона тримала руку військовому.
• Поясниш?
• Я ж говорив, що у мене є дівчина. Навіщо ти намагаєшся мене зваблювати?
• Бо ти мені подобаєшся!

Я опустив руку і намагався підшукати слова, щоб її нарешті відшити.

• Кать! – поглянув на неї. – Не потрібно намагатися здобути те, що для тебе є недосяжним. Я кохаю свою дівчину, так вона поки цього не знає, але я їй про це розповім.

Військовий спостерігав за нами. Спочатку дивився на мене, а тоді на неї. Потім взагалі переключив свою увагу лише на Катю. Вона не захотіла більше нічого слухати і пішла. А військовий поглянув на мене і покрутив пальцем біля скроні, зняв джгут і побіг за Катею. Думаю, вона зрозуміла!

Я дуже сумував за Яною. Мені не вистачало наших розмов по телефону, тож вирішив зробити їй сюрприз. Ввечері замовив квиток на літак і зателефонував до професора. Сказав, що потрібно терміново додому, бо виникли певні труднощі для проходження курсів. Він все зрозумів і я міг летіти.

• Тільки на наступний день чекаю на повернення!- сказав професор наостанок.

Думаю, мені і цього достатньо, щоб вгамувати свій сум, тож зранку вирушив до аеропорту. Щоб Яна нічого не запідозрила, коли був у дорозі до аеропорту набрав її. По її голосу було зрозуміло, що вона засмутилася, що я не буду телефонувати ввечері. Але, думаю як вона мене побачить, то змінить свій гнів на милість.

Коли прилетів, поїхав додому. Знав, що вона збирається до нічного клубу, тож у мене було ще пару годин, щоб також поїхати туди. Тітонька Ірина була здивована моїм приїздом. Я привітав її зі святом і вручив невеличкий подарунок: білосніжний, теплий шарф, адже знав, що вона про нього мріяла.

• Дякую, Артемчику! – зі сльозами промовила вона. – А чому ти повернувся? Ти ж повинен бути ще два місяці в Берліні?
• Я завтра назад. Маю деякі справи, тому вимушений був прилетіти. Радий, що Вам сподобався мій подарунок.

Я обійняв тітоньку і поцілував. Вона пригостила мене обідом і я пішов до себе. Мене дуже хвилювало одне питання, чому Катя хотіла їхати зі мною до України? Їй ж не дуже хотілося сюди повертатися, так і я дав їй зрозуміти, щоб вона не плекала марних надій. Потім розберемось!

Друзям не говорив, що повернувся, та й   не хотілося ні з ким зустрічатися. Я горів лише одним бажанням, що нарешті побачити її і відчути смак солодких губ.

Щоб до кінця не спалитися, написав їй повідомлення. Вона відповіла, що вже у клубі, тож спокійно поїхав і собі. У клубі було багато людей і це дозволило мені непомітно зайти в середину (добре, що охоронцям завжди потрібні гроші і це допомагає не стояти у черзі). Я обрав столик на першому поверсі у самому кутку, щоб вона мене не помітила, замовив каву, бо був за кермом і потрібно було завезти її в своє особливе місце і спостерігав. Я помітив, як вона з подругою і ще з якимось хлопцем пішла танцювати. Очі загорілися від її вбрання, бо ця сукня, ох як їй пасувала. А потім почав діяти: віддав записку бармену і швидко вийшов на вулицю. Через кілька хвилин вона вийшла. Я помітив, що вона була стурбована чимось, але коли побачила мене одразу ж кинулася у обійми. Це означало, що не дарма я подолав стільки кілометрів. Я вирішив відвезти її на дачу, думаю їй там сподобається і не пожалкував про це. На цій дачі пройшло кілька років мого життя, вірніше літ, адже ми з мамою часто влітку проводили тут час. Коли вона померла, я тут був лише один раз, коли готувалися папери по спадщині. І ось тільки зараз я знову їхав сюди, тільки вже не сам. Чомусь відчував всім серцем, що саме Яні тут сподобається і не схибив! Вона була в захваті. Ми гарно провели час і найголовніше, ніч проведена разом дала мені зрозуміти на скільки я кохаю цю людину. Коли вона спала, я спостерігав за нею: немов дослідник вивчав кожен міліметр її обличчя, лінії  губ, вираз очей. Від свого щастя хотілося кричати на весь світ. Це дійсно моя людина, а від теперішньої ночі – мій світ. Тільки знову ми повинні попрощатися. Ці моменти, коли ми стоїмо в обіймах один одного і потрібно її відпустити – для мене пекло! Не хочу їй показувати це, бо якщо вона помітить на скільки мені важко її відпускати – їй буде ще важче! Ми повинні бути сильними! Тільки навколо стільки багато людей, які нам будуть заважати і заздрити нашому щастю. Хіба ми не заслуговуємо на таке кохання?!  

ЯНА

Минув тиждень як Артем поїхав. Ми спілкувалися щодня, багато переписувалися і розмовляли по Скайпу. Я дуже сумувала за ним, добре що бабуся з мамою були моїм надійним плечем для підтримки. З Макаром ми дуже рідко бачилися, а як зустрічалися на вулиці, то одразу переходила на інший бік. Він хотів зі мною про щось поговорити, тільки я не давала йому такого шансу. З Дашкою ми спілкувалися виключно на нейтральній території.

Даша зателефонувала мені близько опівночі. Я ледве протерла очі і підняла слухавку.

• Що трапилося, подруго? Чому не спиш?
• Яно, Яно, - плакала у слухавку, - будь ласка прийди до мене. Батьків немає вдома, а Макар знову напився і таке творить, що я не знаю, що мені робити.
• Не панікуй, - присіла на ліжку. – Ти ж знаєш, що може бути як він побачить мене! Тому, думаю мені не варто з’являтися у тебе.
• Навпаки! – схлипувала, - він чекає на тебе. Говорить, якщо ти прийдеш він вгамується і піде спати.

Хвилинка на роздуми.

• Гаразд! – встала і підійшла до шафи. – Зараз буду!

Я одягнулася і пішла до подруги. Думаю, це була не найкраща ідея, але варто було спробувати. За кілька хвилин, я була біля будинку Даши. Подзвонила у двері і мені відчинила заплакана подруга. Вона міцно мене обійняла і я зайшла в середину. У вітальні був розгардіяш: розкидані речі, побита ваза і Макар, що сидів на дивані з закривавленою рукою.

• Даш, принеси бинт, потрібно обробити і перев’язати йому руку, - попросила у подруги, а сама підійшла до нього.