13

АРТЕМ

Німеччина зустріла мене холодом. Сердитий вітер зі снігом хапався за моє пальто, немов хотів зірвати його з мене. Я щільніше закутався і попрямував до таксі. До клініки було ще рано їхати, тож одразу поїхав на квартиру, яку знімав до поїздки в Україну. Німеччина завжди була дуже похмурою. Я ніколи не почувався у ній комфортно, як в Україні. Не хочу сказати, що мені було тут погано жити, але для створення сім’ї і проживання я завжди обиратиму Україну. От такий я є!

Ввійшов до квартири, одразу поставив чайник. Потрібно було трохи зігрітися. Поки готувався мій чай - пішов прийняти душ. Виконавши всі процедури, поглянув на годинник і попрямував до клініки. На мене всі чекали, тож коли я приїхав одразу ж професор ознайомив нас з програмою курсу і з наступного дня, ми перейшли до праці. Курс був дуже насичений і передбачав не тільки лекції, але і практичні заняття з виїздом до військових та спілкуванням з їхнім медичним персоналом. Очі світилися від щастя, бо моя мрія починала помаленьку втілюватися у життя. З України були лише двоє людей: я та Катя, моя колега з клініки. Не думав, що вона також мріяла оволодіти цією професією. Трішки про Катю! Я знав, що вона з Чернівців, адже у клініці багато спілкувалися з нею, її батьки залишилися в Україні, а вона поїхала на навчання до Берліну, тут і залишилася. Вона мені дуже подобалася: висока, струнка, розумна, але не надійна, бо дуже полюбляла багатих і щедрих чоловіків. Тому, мій запал до неї швидко вщух, коли Генріх, мій приятель розповів про її та нашого директора клініки. Що ж, особливо я і не засмутився, добре, що так сталося! Якби не дізнався, то б ніколи не зустрів би свою Яну! А так, мені пощастило! Вона не така як Катя, Яна щира і не лицемірна, вона не ганяється за багатими кавалерами( це я зрозумів, коли вона була у мене вдома, інша б відразу «стрибнула» до мене у ліжко) і завжди відверта. Це у ній мені дуже подобалося. Надіюсь, ми збережемо наші почуття не зважаючи на відстань.

• Тьом, можна присісти біля тебе? – запитала Катя, коли я переглядав програму курсів.
• Звичайно, будь ласка, - я підсунув крісло і вона опинилася біля мене.
• Ти давно приїхав?
• Сьогодні вранці. А ти?

Коли я від’їжджав, то дізнався, що вона також їде до України. У нас були різні рейси, тому ми не пересікалися в аеропорті.

• Два дні тому. Що в тій Україні робити? Сама нудота. А тут стільки перспектив? – вона прикусила губу. – А тобі хотілося повертатися?
• Знаєш, якби не ці курси, думаю я б краще залишився вдома.

У нашу розмову втрутився Генріх і ми перейшли на німецьку. Друг запропонував відмітити приїзд.

• Тільки давай у мене, бо я не хочу нікуди іти, згода?

Генріх посміхнувся, значить моя ідея йому сподобалася.

• А можна і мені з вами? – попросила Катя.

Ми переглянулися з другом. Це вперше за весь час, скільки ми знаємо один одного вона зголосилася провести з нами вечір. Генріх кивнув.

• Гаразд. Якщо у тебе немає планів на вечір, тоді прошу.

Я записав їй свою адресу.

• З мене пиво! – запропонував Генріх.
• А я приготую закуски! – посміхнулася Катя.
• Тоді з мене сосиски! – запропонував.

Після обіду ми роз’їхалися. По дорозі заїхав до магазину і купив продукти, адже в холодильнику було пусто. Потім зателефонував до тітки. Вона повинна була повернутися від родичів, хотілося дізнатися як у неї справи.

• Артемчику, добре долетів? – одразу ж запитала. – Вибач, що не провела.
• Все добре, тітонько. Я був у надійних руках. Тому, не хвилюйтеся.

Після цих слів одразу ж запанувала тиша.

• Тітонько, щось сталося? Ви кудись зникли?
• Я чекаю продовження. У чиїх це надійних руках, ти перебув?

Мені хотілося їй розповісти про Яну.

• Я зустрів дівчину: дуже гарну і милу. Коли повернуся додому, то обов’язково вас познайомлю.
•  Невже це сталося! Дякувати Богу, бо я думала цього ніколи не трапиться. Я вже почала дещо підозрювати, але тепер все добре.
• Не зрозумів? – засміявся, бо розсекретив її. – Ви думали, що я неправильної орієнтації? Такого я не очікував. Але досхочу посміявся.

-  Дякую тітонько.

• А що я повинна була думати? Тобі – 30, жодної дівчини у нас ніколи не було, так і ти ніколи не розповідав про когось. В Європі люди дуже вільні у стосунках, от я і подумала таке.

Я схопився за голову. Оце тітка Ірина вигадала.

• Гаразд, тітонько. Будемо закінчувати розмову, бо маю ще справи. Радий Вас був почути.
• Бережи себе, Артемчику! Гарного дня!

Завжди знав, що тітка Ірина ще та вигадниця. Я ж не повинен був її знайомити з усіма дівчатами, з якими мав стосунки. Тому, жодна з них не була у нас.

До приходу друзів залишалося мало часу, тож вирішив не баритися і приготуватися.

Генріх не забарився і приїхав на ту годину, на котру домовлялися. А от Катя? Чекали на неї майже годину. Але цей час не минув дарма і ми по – чоловічому поспілкувалися з Генріхом. Я йому розповів про Яну, адже після Ярослава, він був другим моїм надійним другом.

• Вибачте, хлопці за спізнення, - посміхнулася Катя, - ніяк не могла дістатися до вас.

Вона, як завжди виглядала ефектно: шкіряні штани, які гарно облягли її тіло, кофтинка із вирізом на пишному бюсті.

• Не хвилюйся, - допоміг їй Генріх поставити закуски на стіл, - ми не сумували, а навпаки дещо обговорити з Артемом.