12

МАКАР

Я завжди вважав, що мій тато трудоголік. Він мало відпочивав ще й завжди брав роботу додому. Напевне завдяки своїй «хватці» і віддачі досягнув того, що має зараз. Я ж навпаки був протилежний йому. Мені завжди хотілося менше працювати, а більше відпочивати. Для того і є підлеглі та керівники. Перші – невтомно працюють, а інші – рахують прибуток. Тільки мій батько, чомусь будучи керівником, перетворив себе у підлеглого і всю роботу виконував і контролював сам.

• Синку, - промовив, коли ми прийшли до його кабінету, - відтепер це буде твоїм робочим місцем. Ти будеш працювати разом зі мною, щоб нарешті мені ввести тебе у нашу справу.

Я слухав його, а у самого в голові крутилася думка, як нарешті виграти те дурнувате парі. Якщо ж я його програю, повинен буду оплатити відпочинок тим дурникам.

• Ти слухаєш мене, Макар! – помахав паперами перед носом тато.
• Так, тату! – відкашлявся. – Все уважно «намотую на вус».
• У тебе щось трапилося? Помічаю, що ти останнім часом сам на себе не схожий. Почав випивати, якийсь роздратований. Все нормально?

Не хотілося батьку розповідати про парі і Яну. Тож, вирішив до останнього приховувати свою таємницю.

• Не хвилюйся, тату! – сів зручніше на кріслі і положив руки на стіл. – Це звичайна адаптація до теперішнього мого життя. От і все.

Тато уважно поглянув на мене і далі почав розповідати про нашу справу і її важливість у нашому житті. «Скоріше б додому» - думав я і далі складав враження, що уважно його слухаю.

У мене залишалося дуже мало часу, щоб підкорити Яну. Друг щоразу нагадував про парі, я відчував, що не встигну виграти, адже так не хотілося програвати. Бо для мене це означає, що я не номер один, а слабак і цього не повинно статися. Бо я завжди виграю! Завжди!

Коли приїхав додому, одразу ж пішов до себе. Впав на ліжко і почав складати новий  план. Першим пунктом у ньому був – позбутися конкурента. Я зрозумів, що якщо не буде того «мудака» біля Яни, то зможу підкорювати її. Адже після нашої останньої зустрічі зрозумів, що він їй подобається.

• Нічого, Яночко! – закинув руки за голову, - все одно будеш моєю. І це вже не гра, а реальність.

Із моїх роздумів мене вивела мама.

• Макаре, вечеряти! – гукнула мене.

Я швидко встав з ліжка, адже їсти після важкого дня з татом дуже хотілося, тож попрямував на кухню. Швидко вмостився на крісло і слухав теревені Дарини з мамою. Як завжди «бла – бла – бла» і ще багато «бла – бла – бла». Ці їхні дурнуваті і без суті розмови мене ще більше дратували.

• А як справи у Яночки? Щось вона до нас не приходить, ви посварилися?
• Ні, мамо, - промовила сестра, - вона має забігти до мене завтра, бо її хлопець, - поглянула на мене, - кудись відлітає чи що..

А це вже цікаво. Від цієї новини у мене навіть настрій піднявся. Я поглянув задоволено на Дарину.

• Куди відлітає? – перепитав.
• Навіть не мрій! – пригрозила сестра.
• Що саме? – перепитав, коли жував свою вечерю.
• Ти сам все зрозумів, Макаре. Не потрібно цього робити.

Я засміявся. Ось і пощастило! В голові одразу ж виникла ідея, як підкорити Яну. Сестра помітила мій шалений погляд, тому більше нічого не розповідала мамі. Але, механізм підкорення Яни вже був запущений! Цього разу вона від мене не відкрутиться.

                                                    ЯНА

«На носі» було Різдво. Після нашої останньої зустрічі з Артемом минуло два тижні. Ми щодня спілкувалися, але все одно було ще дуже важко. Добре, що Даша з Макаром мене підтримували. Саме так, Макар по – справжньому став мені близьким. Він дуже підтримував мене, коли мені було погано. Ми ходили з ним на прогулянки, у кафе, тільки оминали кав’ярню у парку, щоб не розбурхувати спогади. Але, Даша чомусь насторожено ставилася до наших зустрічей. Вона ж його сестра, навпаки повинна була радіти, що ми більше не сваримось.

• Будь з ним дуже обережною, Яно! – якось сказала вона мені, коли ми прикрашали у їх будинку ялинку.
• Чому? – не зрозуміла.

Макар запросив мене до себе, щоб я допомогла Даринці прикрасити їхню ялинку. Мені було дивним його запрошення. Я перетелефонувала подрузі і та заспокоїла мене.

• Звичайно, приходь! – зраділа вона.

Її брата не було вдома, він був на роботі. Мама радо мене зустріла і провела до подруги. Ми взяли новорічні іграшки і пройшли до вітальні. Велика, зелена красуня зустріла нас своїм прекрасним хвойним ароматом.

• Почали! – переглянулися з Дариною і приступили до роботи.

Я вирішила запитати у Дарини, чому вона так насторожено ставиться до нас з Макаром.

• Даш, - вішала прикрасу, - хочу у тебе запитати дещо, але ніяк не наважуюся, е -е…..

Подруга зупинилася і поглянула на мене.

• Я знаю про що ти хочеш поговорити, - випередила мене. – Про ваші відносини з Макаром?
• Так. Тільки це не відносити, а лише дружба. Він підтримує мене, допомагає впоратися з собою.

Я опустила очі.

• Він тобі почав подобатися? – запитала Дашка.

Поглянула на неї і сама не могла дати відповідь на запитання.

• Як тобі сказати, щоб не образити, - почала обдумувати відповідь. – Не знаю. Я точно знаю, що Артем – це моя людина: він гарний, розумний, впевнений у собі і дуже милий. А Макар – запальний, веселий.
• І ти вирішила забути Артема і почати мутити щось з Макаром?
• Ні! - заперечила. – Він мені лише друг і все! Тому, можеш не хвилюватися, якщо ти не хочеш більше, щоб ми спілкувалися, то ми не будемо.