11

У слухавці панувала тиша. Я насторожилася. Невже злякала його своїм запрошенням?

• Алло! Тьом! Ти тут? – гукала у слухавку.

Через хвилину почула його голос.

• Вибач, телефон випав з рук! – промовив, - ти запрошуєш мене в гості?
• Не хвилюйся мами не буде, тільки бабуся. Тому, якщо хочеш буду рада тебе бачити у себе.
• З радістю, - промовив Артем. – Я зараз ще заїду до Ярослава на кілька хвилин і одразу ж буду їхати до тебе. Гаразд?
• Буду чекати з нетерпінням!
• Цілую, моя карамелька!

Ох, ці його слова! Чути їх було так незвично і водночас - мило. Я вийшла зі своєї кімнати і спустилася на кухню. Мами вже не було вдома, лише бабуся знову сиділа біля телевізора у вітальні. Я підійшла до неї.

• У нас скоро будуть гості, ба! – пригорнулася до неї. – Артем прийняв мою пропозицію. Це ж чудово?

Бабуся вимкнула телевізор і обійняла мене.

• Це не чудово, а – «бомбезно»! Не гаймо часу, ідемо одягатися.
• Так ми і так одягнені.

Вона поглянула на мене з голови до ніг.

• Я розумію, що ти звикла ходити як захоче, але коли до нас завітає, можливо, твій майбутній чоловік – потрібно привести себе в порядок.

Я пішла за нею. Бабця довго нишпорила у моїй шафі, а я стояла і посміхалася з неї.

• Бабусечко, - зупинила її, - давай я сама підберу собі одяг, а ти іди приведи себе в порядок, гаразд?

Бабуся зупинилася. Вона спочатку поглянула на мене, а потім у дзеркало. Нічого не сказавши, пішла до своєї кімнати. Як було кумедно спостерігати за нею. Обожнюю свою бабусю!

Нічого особливого я не мала наміру одягати. Пішла до ванної кімнати, прийняла душ і випрямила волосся. Потім, дістала з шафи білу футболку і чорні джинси з високою посадкою. Для домашньої, неформальної обстановки – підійде! Закінчивши всі процедури, спустилася, щоб приготувати стіл. Через півгодини прийшла бабуся у повній «бойовій» розмальовці.

• Ба, - засміялася, - у тебе такий вигляд ніби Артем приїде не до мене, а до тебе.

Вона одягнула найкраще своє плаття, підкрутила коротке волосся, підвела очі і нафарбувала губи.

• Жінка завжди повинна бути красивою, не важливо, де вона знаходиться: у будинку чи на базарі. Колись, ти це зрозумієш.

Я сміялася, дуже добре, що про мій образ вона нічого не сказала. Бабуся вмостилася біля мене і розповідала кумедні історії зі своєї молодості, поки я ставила чашки на стіл.  У двері задзвонили.

Я швидко побігла до дверей. Широка посмішка була на моїх вустах, бо знала, що це повинен бути Артем. Але, вона швидко зникла, коли відчинивши двері на порозі побачила Макара.

• Привіт ще раз, принцесо! – посміхався.

Я розгублено дивилася на нього і не знала, що сказати.

• Я подумав, якщо ми друзі, то … можливо підемо прогуляємося? На вулиці така гарна погода!
• Макар! – опустила очі. – Вибач, але я не зможу.

Автомобіль Артема зупинився напроти алеї, яка вела до нашого будинку. Він вийшов з машини з букетом квітів та тортом і одразу ж попрямував до нас. Коли побачила його, одразу ж посміхнулася і зашарілася. Макар дивився на мене повними очима люті.

• Привіт, - поцілував в щоку Артем, коли підійшов до дверей і оминув Макара.

Той розізлився і одразу ж пішов. Артем поглянув на мене, а потім на Макара, який вже був на дорозі.

• Не встиг поїхати, а у тебе вже новий кавалер? – пожартував.
• Ні, ти що! – заспокоїла його. – Це мій друг – Макар. Ти ж бачив його?
• Так, але не дуже мені подобається, як він на тебе дивиться, якось не по – дружньому.

Я засміялася.

• Ходімо в середину, - запропонувала і він пройшов до будинку, а я зачинила двері.

Поки він знімав пальто, принесла йому капці і забрала торт. Він зупинив мене і міцно обійняв.

• Я скучив! – прошепотів біля вуха.
• Ми ж тільки кілька годин як бачилися? – засміялася.
• І що! Всеодно скучив!

Він поцілував мене і нас «застукала» бабуся.

• Кахи – кахи! – закашлялася.

Артем зупинився і поглянув на мене. Ми засміялися.

• Доброго дня, молодий чоловіче! – суворо поглянула на нього.
• Доброго дня! – підійшов він до бабусі і подарував квіти. – Це вам!

Коли вона побачила букет червоних троянд, одразу ж посміхнулася.

• Дякую! – відповіла. – Давно мені не дарували квіти, дуже давно. Будемо знайомитися? Я – Любов Василівна – бабуся Яни.
• Артем! – взяв бабусю за руку і поцілував. – Хлопець Яни.

Я із здивуванням поглянула на нього.

• Не потрібно стояти у вітальні, - перебила їх, - ходімо на кухню.