10

Прощання це завжди дуже болісно. Не важливо чи ти прощаєшся з кимось із рідних чи близьких – це все ті ж почуття. А що відчувають закохані у такі хвилини? Мабуть те ж саме, тільки у рази болючіше. Ти не знаєш, коли побачиш кохану чи коханого і чи зможеш дочекатися. Тільки найміцніше кохання перемагає відстані, саме найміцніше.

Сонячні промені залоскотали обличчя. Я відкрила одне око і поглянула на телефон. 07.00. На дисплеї висвітлилося мільйон пропущених дзвінків від мами. Потрібно перетелефонувати, бо буде біда. Я тихенько вилізла з – під ковдри, Артем ще міцно спав і пройшла до ванної.

• Алло, мам! – у слухавці почула сльози. – Мамо, все гаразд?
• Донечко, - плакала мама, - я думала, що з тобою щось трапилося. Де ти? Чому не зателефонувала?
• Мамо, заспокойся, - почала вмовляти, - я скоро буду. Я заночувала у одногрупниці, бо не було чим повернутися додому, так і вночі ж не буду тебе турбувати. Тому, все добре. Скоро буду вдома. Цілую!

Я вимкнула телефон і поглянула на себе у дзеркало. Швидко умилася і привела в порядок заспане обличчя. Тільки хотіла вийти, як мене випередив Артем. Він схопив мене у свої обійми і поніс назад до ліжка.

• Чому ти прокинулася? – поцілував, - ще ж так рано!
• Тьом! - зупинила його. – Мені потрібно додому. Мама хвилюється, так і твоя тітка скоро повернеться.
• І що? – знову продовжував цілувати. – Я хочу тебе з нею познайомити. Ти їй дуже сподобаєшся.

Мені не дуже хотілося знайомитися з нею в такій обстановці.

• Давай краще іншим разом, добре? – серйозно поглянула на нього. – І досить мене цілувати!

Він посміхнувся і перекинув мене на себе.

• Не можу, ти така солодка, – прошепотім і поглянув на мене.

Я обвила його шию руками і дивилася йому в очі.

• Щось не так? – перепитав.
• Все просто чудово! Ти мене відвезеш?

Артем взяв моє обличчя в свої руки і поцілував.

• Тільки перевдягнусь, ок?

Ми посміхнулися один одному. Він пішов до ванної кімнати, а я застелила ліжко. Коли стояла біля вікна, то спостерігала за маленькими синичками, які ніжилися на сонці. Такі маленькі, тендітні, але дуже вперті. Знайшли шматочок хліба і не хотіли ділитися одна з одною! Це мене дуже насмішило. Артем підкрався непомітно і обійняв позаду.

• Знову на своєму улюбленому місці? – поцілував у шию.
• Поглянь, що коїться у тебе за вікном?

Тепер ми разом почали спостерігати за птахами і сміятися.

Ми одяглися і прямували до дверей. Сонце сліпило очі, тож Артем вдягнув окуляри. Він був дуже красивим і вони йому так пасували. Я не могла відвести свій погляд від нього. Шкода, що тепер він буде тільки у моїй уяві.

• Тобі дуже личать ці окуляри? – зробила йому комплімент, коли ми їхали в машині.
• Дякую! – посміхнувся. – А тобі все личить! Ти просто неймовірна!

Я засміялася. От підлабузник!  

Машина зупинилася трохи подалі від будинку. Не хотіла, щоб у мами було ще купа різних запитань і моя брехня викрилася.

• До вечора? – поглянув на мене.

Я не знала, що сказати. Не дуже люблю моменти прощання, бо це для мене завжди боляче.

• Можливо, ти передумаєш і залишишся? – тихенько і жалісно попросила.
• Маленька моя, - взяв мої руки у свої, - мені і так важко залишати тебе. Ми ж з тобою домовилися.

Він поцілував мої руки.

• Гаразд, Тьом! – обійняла його. – Ти ж сьогодні відлітаєш?
• Так. Нічним рейсом. Ти поїдеш зі мною в аеропорт?

 Я поглянула на нього. Як я могла відпустити його не попрощавшись.

• Звичайно! – посміхнулася. – Заїдеш по мене?
• Обов’язково! Як я ж тепер без тебе.

Ми поцілувалися і я вийшла з машини. Артем поїхав. На душі ставало все важче і хотілося просто плакати. Я повільно йшла додому. Безліч думок роїлися у моїй голові. До тями мене привів удар сніжкою. Я швидко обернулася. Що це за жарти?

Макар стояв на протилежній стороні вулиці. Я швидко почала рухатися. Не дуже хотілося з ним спілкуватися після вчорашнього, але на жаль він мене наздогнав.  

• Добрий ранок, - не зупинявся, а бігав навколо мене, - куди так поспішаємо?
• А тобі яка різниця? – суворо поглянула на нього, - І з якого часу ти почав бігати?
• Ян, зупинись! – затримав мене за руку. – Я завинив перед тобою. Вибач за вчорашнє. Знаю, що придурок, дурень і цей ряд можна продовжувати і продовжувати.

Мені не хотілося мати такого ворога, як Макар. Так і не могла довго ображатися на людей. Бо не такою була людиною.

• Гаразд, пробачаю! – посміхнулася. – Тільки більше ніяких таких «приколів».
• Дякую, дякую, Яночко! – він теж засміявся. – Можна тебе провести додому?
• Так я майже біля будинку. Тому, - поглянула на нього, - краще займайся спортом і допоможи мізкам прийти до тями після вчорашнього.
• Слухаюсь, моя леді! Тоді – друзі?