4

Вихідні швидко закінчилися і знову понеділок. Завтра розпочнуться екзамени, тому сьогодні день обіцяє бути дуже насиченим. Будильник задзвонив рівно о 07.00. Прокидатися не дуже хотілося, але потрібно їхати на навчання. Вечір проведений з Артемом ще тримав в душі приємний осад і цим змусив мене посміхнутися. Чи задоволена була від зустрічі з ним? Звичайно, і ні на хвилинку не пожалкувала за свій спонтанний вчинок зустрітися з незнайомцем. Побачимо, що доля для мене намалює.

Одягнула сині джинси і білий, теплий светр. Підмалювала очі та підкрутила волосся. Чомусь сьогодні хотілося бути красивою. Хоча, моя бабуся говорить: «Краса повинна бути внутрішньою, а не зовнішньою». Надіюсь, Артем також притримується цього правила (якщо він чув про таке, бо мій суботній вигляд бажав кращого).

На кухні смачно пахло сирниками. Мій улюблений аромат з дитинства. За столом снідала мама з бабусею. Я поцілувала спочатку бабусю, потім маму і вмостилася на своє місце. Бабуся поглянула на мене і посміхнулася.

• Як минув суботній вечір? – запитала.

Коли я повернулася додому, мами з бабусею не було вдома. Тому, на щастя, вони не бачили мене з Артемом.

• Нічого особливого, - відповіла і почала снідати. – Мамо, твої сирники як завжди, дуже смачні.
• Дякую, доню!
• Ти нам нічого не хочеш розповісти? – подивилася на мене бабця.
• А що повинна? – хоч це і погано, але хотілося трішки позлити її.
• Нічого розповідати, бабусю, - продовжила смакувати сирниками, - це мій знайомий….хлопець з університету приніс мені конспекти.
• І ти  за конспектами так до нього поспішала? – не могла вгамуватися моя старенька шпигунка.
• Так, хоча… - намагалася щось вигадати, - я бігла до Дарини, бо забула вдома телефон. А його зустріла по дорозі, так він мені їх передав.

Бабуся примружила очі.

• Ти можеш обдурити когось іншого, тільки не мене, - пригрозила пальцем старенька. – Знаєш, скільки серіалів я передивилася і вони багато чого мене навчили, а особливо розрізняти брехню.

Я поглянула на годинник.

• Вибач, бабусю, - встала з-за стола, - мушу бігти, бо вже запізнююся.
• А розповісти все? – голос бабусі затремтів.
• Потім, бабусю, - поцілувала її, - потім. До вечора, бувайте!

Швидко добігла до коридору і одягла пальто. Задзвонив телефон.

• Привіт! – почула у слухавці голос подруги. – Тебе ще довго чекати?
• Біжу, біжу! – на ходу закрутила шарфа і вибігла на вулицю.

День обіцяв бути дуже цікавим, бо ранок тільки розпочався, а на мене вже чекала несподіванка. Біля дому на мене чекав….Макар. Коли помітив мене, одразу ж вийшов з машини і обійняв.

• Привіт, мала, - поглянув на мене, - карету подано.
• Не називай мене, малою, будь ласка, - відштовхнула його, - і що це за свято, що ти вирішив підвезти нас до універу?

Дарина помахала мені рукою, вказавши на годинник.

Макар відчинив двері свого позашляховика і я вмостилася біля Дарини. Він хотів, щоб я сіла біля нього, але я вирішила інакше.

• Чому ти мені вчора не подзвонила? – одразу ж випалила подруга. – Я чекала на твій дзвінок.
• У мене виникли непередбачувані обставини, потім розповім.

Макар поглянув у дзеркало і посміхнувся.

• Вона була дуже зайнятою, правда ж, красуне? – загадково посміхнувся.
• Не зрозуміла, - поглянула на мене Дарина, - не хочеш пояснити.
• Я ж сказала, що розповім пізніше. А тебе, Макар, ніхто не запитував.
• Мені теж дуже цікаво, що це за хлопець біля тебе вештався? – сказав він більш серйознішим тоном.
• А тобі яка різниця, - не зрозуміла, - ти ж не мій тато, щоб перед тобою відчитуватися. Тому, будь ласка більш не поводь себе так, неначе я твоя власність. Не хочеш вибачитися за вчорашній вечір? Ти поставив мене у незручне становище.
• Чому ж у незручне? – перевів свій погляд на дорогу. – Мені не приємно було тебе бачити з ним. Тому і вийшло так, грубо.

Наша перепалка набирала ще більше обертів. Тільки Дарина сиділа і слухала всю розмову відкривши рота.

• Ви, що були десь разом? – встигла вставити своє запитання.
• Не важливо – відповіли ми в один голос.

Ми під’їхали до університету. Дівчата з нашої групи витріщивши очі і дивилися, як ми з Дарино виходили з машини. А Макар, вийшов за нами і схопив мене за руку.

• Почекай, - зупинив мене, - я хотів би з тобою дещо обговорити. Можна, я зайду до тебе сьогодні?

Я всерйоз знітилася. Що йому треба?

• Вибач, але у мене сьогодні не буде часу на зустріч з тобою? – відповіла і хотіла вже йти.

Він сильно потягнув за руку і я опинилася в його обіймах.

• Не жартуй зі мною, Яно – промовив він, - я не маленький хлопчик з яким можна гратися.